Дівчатка ж, як навмисно, розвели хіхоньки- хахоньки. Переповідали свої смішні пригоди, про які Галя чула вже не раз. Сабіна розказувала, як вони з мамою заблудились у Венеції. Куди не повертали - все одно опинялися біля мосту Ріальто*:
- “Що за чорт? - сказала моя мама. - Prego*, будь ласочка, підкажіть хоч хто-небудь, де наш готель “Імперіал”?” Врешті вона найняла гондольєра*, і він підвіз нас по Гранд-каналу просто до готельної веранди, на якій ми снідали, - розказувала Сабіна, весело блискаючи темними, як у циганки, очима, а дівчатка заворожено слухали її. Венеція, Гранд-канал - це звучало мов казка.
- А я цього літа поїду в Словенію, - вставила свої дві копійки Грінка, чи то Даруся Гриненко. - Батьки вже замовили путівки.
Почалося звичне пережовування улюбленої теми: хто де бував і хто куди поїде. Туреччина - Анталія - Єгипет - Кріт - Пальма-де-Мальорка, - сипалися барвисті, як тропічні метелики, слова.
Галя сиділа й гострила олівці, не встряючи в розмову.
- А ти, Галю, куди збираєшся? Може, також в Італію? - знову зачепила її Оля, єхидненько посміхаючись.
Вона знала, що Галя ніколи нікуди не їздила. Тому й спитала, що знала: щоб уколоти.
І Галя не витримала.
- Ах, які ви всі круті! - підвівшись із-за парти, стала вона супроти дівчаток. - У татусів є грошики! Татусь купить путівочку! Татусь на моречко повезе, на Пальму-де-Майорку!
- Мальорку, а не Майорку, - поправила її Ісанка.
- Один дідько - хоч на Мальорку, хоч на Канарські острови! Теж мені - жаби-мандрівниці!
- Не слухай її, Сабіно, - схилилася до однокласниці Ісанка, бо Галя кидала образливі слова чомусь саме Сабіні, в її широко розкриті чорнющі очі. - То вона від заздрощів...
- Я від заздрощів! - перепитала Галя. - Ах ти ж, підлиза!
Ісанка цього їй не вибачить. Інші дівчатка теж. Ну й хай! Пропадай усе пропадом! Галя взялася в боки і, зухвало задерши голову, співуче проказала ошелешеним однокласницям дурнуватий куплет, яким не раз забавляла Степанчика:
Говорила баба: “Діду,
Я в Америку поїду!”
“Ой ти, бабо, ти дурна,
Туди не ходять поїзда!”
- Ги-ги! Галя вийшла з берегів! - розсміявся Сашко Гнатенко.
І він туди ж, її вічний кривдник!
- А ти б мовчав, гальмо! - відрізала Галя.
Сашко ображено закліпав очима. Ага, зараз надується, як вош на морозі. Як надувається воша, Галя ніколи не бачила, бо й воші, на щастя, їй теж не траплялося бачити, але так говорила бабуся Віра: “Надувся, як вош на морозі”.
- Без гальма не поїдеш. Можна розбитися, - повчально прорекла всезнаюча Ісанка.
Ніби ж не дружить із Гнатенком, не раз його підколювала, а перед Галею, диви, захищає.
- Це в Галі в самої гальма зірвало, - захихотіла Оля.
- Не гальмуй - снікерсуй! - Сашко, вочевидь передумавши ображатися, дзвінко випалив фразу з телевізійної реклами.
Хтось засміявся, інший докинув глузливе словечко. З Галі знову сміялися, як завжди! Крутнувшись на підборах, вона вискочила в коридор, немов корок з пляшки. Проте ще почула догідливий голос Ісанки, що зверталася до Сабіни:
- Ну й Галя! Хто б сподівався...
Атож! Не сподівалися - так знайте! В тихому болоті чорти водяться, як говорить та ж бабуся Віра.
Тепер Сабіна зненавидить Галю. Вона в класі найкрутіша. Недоторканна, як індійська корова! З Сабіною дружать їхні модні дівчатка. Ісанка, відмінниця, до неї підлещується, щоб теж дружити з крутими. А Галя їй: “Жаба-мандрівниця”! Отож Галі - каюк. Щирих подруг вона не мала, тепер нажила ворогів.
Коридором ганяли першокласники, в яких закінчилися уроки. Галя стала біля вікна, гарячим чолом притулилася до шибки. Дощ надворі перестав лити. Машини лопотіли колесами по мокрому асфальту, здіймаючи хмари бризок. Якийсь чолов’яга, що спинив своє авто перед школою (певно, приїхав забирати крутого синочка), протирав забризкане лобове скло автомобіля. Галя безтямно дивилася, як він водив по склу яскравою жовтою губкою. Її збуджені нерви помалу заспокоювались. І враз Галю осінило. Мити скло в автомобілях! Ось заняття, якого вона шукала! Колись вона бачила на Поштовій площі, як двоє хлопчаків мили скло машин, що спинялися перед світлофором, а водії жартували з ними і платили їм гроші. Таж машин - нескінченний потік, а сьогодні вони всі забрьохані. Це ж стільки можна заробити! Діло на мільйон, як каже бабуся Віра або, може, й не вона, але Галя забула, хто це казав.
9. ТАК ВВАЖАЮТЬ ЕМО
Додому Галя не йшла, а бігла, вдома їла - не їла, а мерщій спорядилася здійснювати свій карколомний план. Знайшла чисту губку і пластмасове відерце, набрала в нього води, небагато, щоб зручно нести, додала миючого розчину і - гайда надвір. У метро вдалося просочитися без перешкод, хоч пасажири й позиркували на Галине відро з осторогою.