- А вечеря? Ви варите її на вогнищі?
- Так, бо на чому ж іще? Тато підвішує над вогнем казанок, і так варимо. По-туристськи.
Сабіна усміхнулася, її смагляве личко стало мрійливим і лагідним.
- Я на Десні ніколи не відпочивала, - сказала вона. - Знаєш, усі вважають, що Італія - це щось надзвичайне. А в ній, якщо чесно, нічого особливого нема. Ну, музеї там різні, церкви. Страшенно багато картин. Всілякі там художники, Рембрандт, Ботічеллі... Але коли ходиш день при дні по музеях... На картини вже просто не хочеться дивитися.
Галя не вірила власним вухам. Невже таке можливе? Щоб набридли славетні музеї? Але ж Сабіна не брехатиме.
- А потім обід у ресторані, - продовжувала та, - і знов сиди й поводься чемно, інакше тато сердиться, бо йому соромно за моє виховання. Ще й подадуть тобі чорне ризото, і ти мусиш його їсти й не кривитися.
- Чорне... що? - перепитала Галя.
- Рис із каракатицею, це таке морське створіння. Взагалі-то коли звикнеш, чорне ризото доволі смачне. Але коли вперше бачиш абсолютно чорний рис, а в ньому якісь щупальця, то їсти його не дуже хочеться.
Галя спробувала уявити чорний рис з каракатицею, - брр, навіть слово якесь жахливе, мовби й воно зі щупальцями.
- Ні, ти не думай, - Сабіна спохопилася, що надто згустила барви. - Італія - цікава країна. Особливо Венеція з її каналами. Такого не побачиш більше ніде. Але, розумієш, коли батьки починають сваритися, бо ми з мамою загубилися, а потім татові здалося, ніби гондольєр залицявся до мами...
Галя розуміюче кивнула головою. Коли батьки сваряться - це погано, де б воно не було. Але що вона чує? Поїздки за кордон, якими вихвалялися дівчатка, - не таке вже й чудо, як їй здавалося? Натомість відпочинок на Десні має свої переваги! Хоч він практично нічого не коштує, чим особливо тішиться мама.
Галі згадалися вечори над Десною: золотаве полум’я відбивається в темному плесі, немов яскрава чарівна квітка; тато підкидає хмиз, і снопи іскор злітають до зірок, а зорі в небі густі-прегусті. Батьки розмовляють про щось хороше, втихомирений Степанчик дрімає в мами на колінах, а навколо чорна таємнича ніч, яка не лякає, бо біля вогнища затишно й тепло. Мов у Бога за плечима, як каже бабуся Віра.
- Я ніколи не ночувала в наметі, - зізналася Сабіна.
- Якщо хочеш, ми візьмемо тебе на вихідні, - несподівано для себе запропонувала Галя. - Якщо, звичайно, ще колись поїдемо на Десну...
- Обов’язково поїдете, - підбадьорила її Сабіна. Так приязно, від щирого серця підбадьорила!
Хто б міг подумати! Крута Сабіна, модниця, дочка банкіра. Галя вважала її гордячкою. А вона зовсім інакша. Співчутлива, щира. Ще й уміє берегти таємниці. Не лізе в душу, а розмовляє просто і приязно, ніби з Галею не трапилося нічогісінько поганого.
Галя вдячно глянула на однокласницю. Якби Сабіна вміла, як Ангел Золоте Волосся, читати чужі думки, то прочитала б у Галиній голівці найтепліші вдячні слова.
Дівчатка разом вернулися в клас, і дві сороки, Ісанка й Оля, здивовано зашепотілися між собою, позиркуючи в їхній бік. Мали чого дивуватися: Сабіна водилася з Галею! Вони, мабуть, ще не збагнули того, що сьогодні відкрилося Галі: за модним платтям від Барбері в Сабіни ховалася людяна душа. Хороших людей значно більше, "ніж досі вважала Галя. Варто було лиш пильніше придивитися.
А от Сашко Гнатенко невиправний, хоч скільки придивляйся. Не встигли Галя з Сабіною вмоститися за партою, як він знову, мов заїжджена платівка, завів стару пісню:
- Несе Галя воду...
Чого йому треба? Вже ж ніби Галя йому не заважає, пересівши до Сабіни. Ні, він виводить на все горло:
- Галю ж, моя Галю,
Дай води напиться,
Ти така хороша,
Дай хоч подивиться.
- Дивися! - раптом підхопилася Галя, мовби якийсь чорт її підкинув, і, взявшись у боки, пройшлася павою перед класом (це так бабуся Віра каже: “пройшлася павою”). - Ну що, хороша?
Сашко поперхнувся піснею і раптом почервонів, густо, по саме волосся.
- Вперше бачу, що Сашко червоніє. Як вишенька-черешенька, - захихотіла Галя.
- Ти ж йому подобаєшся, - зауважила Сабіна.
- Та ну... Не може бути!
- Тому він і зачіпає.
- Не може бути, - повторила Галя, проте крадькома озирнулася на зніяковілого Сашка.