- Брат мій, князь Володимир Давидович просив спитати, чи ти не візьмешся за ікону для його домової церкви? - поцікавився низенький чернець.
- І радий би, брате Миколо, та що ж, коли незмога... Сам бачиш - нездужаю. Вже й без того підвів поважного замовника. Пообіцяв йому велику ікону Богородиці для іконостасу та й досі не намалював. Не знати, чи й намалюю.
- Намалюєш, коли одужаєш. Чував я, що ти вмієш зцілювати людей. То й собі зарадиш.
- О-о-о, про моє цілительство більше розмов, ніж діла! - розсміявся Алимпій. - Колись-то я придивився, що ми з покійним отцем Агапітом Цілителем замовляємо в купців однакові мінерали - я на фарби, а він на ліки. От я й помислив собі: може, мої фарби також помічні? Одного разу, вже після того, як отець Агапіт помер, пожалів я хворого проказою, намастив його виразки фарбою, і він з Божою поміччю одужав. Звідтоді часом рятую людей від ран та від виразок... А от і мій замовник, про якого я казав тобі
Монастирським двором звільна просувався огрядний, пишно вбраний багатій з нарядною дружиною і цілим виводком дітей. Він теж помітив Алимпія і неквапно повернув до нього.
- Слава Ісусу Христу, отче Алимпію! - єлейним голосом привітався ще здалеку.
- Навіки слава Богу, пане Брячиславе! - з низьким поклоном відповів чернець. - Ви, напевно, за іконою, а вона не готова. Підвів я вас, вибачайте, ради Бога. Занедужав і не впорався.
- Як не готова? - перепитав багатій, і в його голосі замість єлею зазвучало роздратування.
- Як не готова? - луною повторила білолиця, пишногруда багатієва дружина.
- Я ж велів! Я ж казав, щоб до свята Успіння було зроблено! Я князя запросив на освячення церкви! А тепер не матиму головної ікони! Такий сором перед князем!
- Перед князем сором! - пропищала і дружина.
- Вибачайте, шановні, - з покорою схилився Алимпій. - Не зміг я через хворобу.
Його лице ще дужче зблідло. Галі стало жаль ченця. Хіба той багач не бачить, що Алимпій хворий: - зашепотіла вона до ангела. - Таж він кривдить невинну людину!
“Стій тихенько,” - ангел приклав до вуст палець.
- Не гнівайтеся, добродію, - заступився за Алимпія його товариш - низенький чернець. - Від вашої лайки отець Алимпій не одужає.
- А ти б мовчав, колишній князю, коли забув про князівську честь! - огризнувся багач. - Твої брати стидаються, що ти рубаєш дрова для кухні, як простолюдин.
Очі ченця спалахнули гнівом, але він опанував себе і, мовчки поклонившись, відійшов геть. Ще раз озирнувся, ніби хотів щось сказати, проте натомість попростував у пекарню, яка єдина не змінилася від минулих Галиних відвідин.
“Це Микола Святоша з чернігівських князів, - пояснив здивованій дівчинці ангел. - Він постригся в ченці, відмовившись від влади і багатства. Нові церкви, які ти бачиш, збудовані його коштом, а сам він, справді, коле дрова для пекарні.”
Багач вийняв з кишені хустку й витер спітнілу лисину. Від люті, та ще й у важкому золототканому вбранні йому стало душно.
- Чому ж не сповістив мене про свою неміч? - гнівно спитав він ченця. - Я б замовив ікону іншому богомазові! А ти притримав її, а тепер кажеш, що занедужав! Ти що, навмисно зганьбив мене? Перед князем, перед усім Києвом!
- Зганьбив! - вторувала йому дружина.
- Сину мій, хіба я вчинив це через лінощі? - напрочуд лагідно мовив Алимпій. - Чую душею, що вже відходжу з цього світу.
- Ага, то ти відходиш! А хто верне мені паволоку й золото, яке я дав на фарби?
Галя скипіла від його жорстоких слів.
- Ваші цінності не пропали. Вони в мене в келії. Можете забрати, коли ваша воля, - провинно схиливши голову, казав чернець і раптом додав, підвівши очі на сердитого пана: - Покладіть на Господа свою журбу. Бог може одним словом сотворити ікону Своєї Матері. Він утішить вас.
Але багатій не збирався чекати Божої утіхи.
- Я поскаржуся ігуменові! Князеві! Я всім розкажу, як ти обдурив мене! - зарепетував він услід Алимпієві, який уклонився і нетвердою ходою рушив до своєї келії.
Не тямлячи, що робить, Галя схопила грудку землі і пожбурила в багатія, аж ляснуло, бо грудка влучила прямісінько в лисину. Друга грудка полетіла в його дорідну дружину, третя... Третя не встигла нікуди полетіти. Ангел схопив Галю за руку, і в ту ж мить вона відчула, що знову кудись переноситься. Додому, куди ж іще, з жалем подумала вона.
15. ЧАРІВНЕ МАЛЯРСТВО
Галя розплющила очі, сподіваючись побачити свій письмовий стіл і звичний краєвид за вікном. Проте кімната була незнайома - тісна та маленька, хоч доволі світла. У кутку висіла ікона з лампадкою, поруч стояла сперта до стіни широка свіжовистругана дошка, біля вікна притулився крихітний столик, заставлений вузликами, горщечками, пензлями і ще багато чим. Під протилежною стіною на вузькій постелі лежав, заплющивши очі, Алимпій. Отже, Галина мандрівка триває. Озирнувшись, дівчинка переконалася, що Ангел Золоте Волосся теж був тут, стояв позад неї і начебто не сердився.