Принаймні не сварив Галю за її нестриманість.
У двері постукали.
- Можна до тебе, брате? Я приніс тобі попоїсти, - почувся голос знадвору.
Алимпій підвівся.
- Заходь, заходь, брате Євстафію! - відгукнувся він. - Але ти даремно клопотався. Я трошки відпочив би і сам пішов до трапезної.
- Та вже ж чого ходити? - казав, увіходячи, чернець із широкою, як лопата, рудою бородою.
Галя з подивом упізнала колишнього монастирського служку Остапа. Він був такий же рудий і кругловидий, і очі його поблискували весело та жваво.
- Ось твій обід. Сьогодні в нас сочевиця, - подав він Алимпієві невеличке горнятко, в якому парувала гаряча страва. - А добре ти провчив того боярина!
- Я провчив? Про що це ти, брате? - здивовано звів брови Алимпій.
- Не прикидайся, не треба! Вчинив диво - і ніби ні при чому!
- Нічого я не вчиняв. Навіть не знаю, про що ти говориш. Будь ласкавий, розкажи, що сталося, брате Євстафію, - попросив Алимпій.
- Спершу помолімося перед трапезою, бо обід прохолоне.
Обидва ченці проказали молитву, після чого Алимпій заходився трапезувати сочевицею з твердим чорним хлібом. Навряд чи то підходяща їжа для хворого, з сумом подумала Галя.
- Так кажу ж, тільки ти відійшов, коли раптом грудка землі я-ак зацідить боярина в лисину! А потім у його панію! А далі в синка товстогубого! - весело оповідав Євстафій. - І летіли ж грудки самі собою, бо під стіною нікого не було. Між людьми учинився переполох, усі подумали, що сама земля карає боярина за злість та невір’я. Шкода, що я того не бачив, мені вже брати розповіли. Таке видовище пропустив... Боярин перелякався, согрішив я, каже, даремно напався на отця Алимпія... Бо таки даремно! Тож він пішов у підземну церкву каятися.
Галя знов озирнулася на ангела. Грудки полетіли з її руки - в боярина і в його жінку, а в синочка ні, то вже люди вигадали. Ангел ледь помітно усміхався.
- Не розумію, як воно вчинилося, - Алимпій пильно подивився в куток, у якому стояла Галя, і їй здалося, що він її бачить, хоч знала, що то не так. - Боярин ґанив мене справедливо. Я заборгував йому ікону, підвів поважного чоловіка... Важко мені буде помирати, не виконавши обіцянки.
- Даремно докоряєш собі, брате, - м’яко мовив Євстафій. - Ікону ти ще сотвориш, а я визолочу для неї таку раму, як сонце! Ти ж знаєш, що я це вмію, золотар з мене вправний. Тільки спочатку відпочинь, бо ти занадто перетруджуєш себе. Поспи, - Євстафій забрав горнятко, з якого хворий мало що з’їв, докірливо похитав головою і, поклонившись, вийшов з келії.
Замість лягти, Алимпій підійшов до широкої дошки під стіною.
- Спробую хоч заґрунтувати... Господи Боже, допоможи! - перехрестився художник.
Розв’язавши один з вузликів, що лежали на столі, насипав з нього білого порошку, набрав з горщечка янтарно-жовтого клею і став швидко, вправними рухами розтирати їх в однорідну масу.
“Ага, оце й буде левкас!” - згадала Галя татові пояснення.
Раптом Алимпій поточився, ледь не впустивши миску з левкасом додолу.
- Темніє в очах... Несила стояти... - пробурмотів він сам до себе.
З жалем поглянувши на непочату ікону, чернець ліг на убогу постіль і заплющив очі.
“Треба забиратися звідси, - зміркувала Галя. - Хай хворий відпочиває”. Вона запитливо озирнулася на ангела, проте позад неї нікого не було. Він стояв біля вікна, точніше, біля приготовленої для ікони дошки і короткими вмілими мазками наносив на неї левкас.
Алимпій підвівся, спершись на лікоть.
- Хто ти, юначе? - спитав слабким голосом, у якому вчувалося здивування. - Я не знаю тебе. Ти новенький у монастирі? Тебе прислав ігумен?
Ангел усміхнувся до Алимпія і, не відповідаючи, продовжував працювати. Взяв зі столика засунутий за горщики згорток шовку, розгорнув його і - р-раз! - приліпив до ще не просохлого левкасу. Тоді швидко розгладив тканину, щоб ніде не лишилося ні найменшої зморшки, і знову заходився наносити левкас, уже поверх тканини-паволоки.
- Уже заґрунтовано? І накладено паволоку: Так швидко? - вражено мовив Алимпій, немов не вірив власним очам. - Хто ти? Хто ти?! Адже ти не людина! Жоден майстер не працює так швидко, як ти!
Ангел, схиливши голову, глянув на Алимпія добрими, співчутливими очима (“Саме такий він у книжці! На іконі “Ангел Золоте Волосся”, - подумала Галя).