Мак-Гівен одержав ще чарку віскі, після чого розповів про все докладно.
— …І зрештою я опинився тут, внизу, зовсім не підозрюючи, що це підвал Касл-Хоума. Я піднімаю ляду над головою, і раптом на мене падає дощ гарячих жаринок. Я вже подумав, що потрапив у пекло. А коли отямився, побачив, що стою в каміні. Місіс Порджес прийняла мене спершу за грабіжника, але я не грабіжник, сер, я кажу чисту правду, тільки правду.
Чед обернувся до Джорджа:
— Ми повинні все перевірити. Інакше нас випередять, і домовини спорожніють.
— Звичайно, — погодився Джордж. — І, окрім того, ми повинні негайно повідомити про це в Глазго, старшому інспекторові Мідлу.
— А що я пережила і про що довідалася, — це, я бачу, нікого не цікавить! — наприндилася Джун. — Даю слово, що ви і годину сидітимете з роззявленими ротами, коли вислухаєте мене.
— Нас це теж цікавить, розповідай, та тільки по-швидше, — зауважив Чед, а потім ляснув себе долонею по лобі. — Каналізаційна труба! Саме про неї розповідала тобі місіс Лоуел! Ну, тепер мені все ясно.
– І тепер тобі, сподіваюся, ясно, що людина, яка вчинила замах на моє життя, не була привидом, — кольнула Джун.
— Давайте спочатку подивимося, що там унизу і як функціонує оця штукенція, — сказав Джордж Абернаті.
«Штукенція» функціонувала напрочуд просто. В невеличкій щілині перед каміном між двома великими кам'яними плитами був тонкий сталевий важіль. Коли на нього натискуєш — ляда повертається, і відкривається доступ до підвалу, з якого можна проникнути в стару каналізаційну трубу. Вже понад двадцять років вона не діє — відтоді, як у північній частині міста провели нову.
— Може, перш ніж ви полізете в цю гидку трубу, мені розповісти про її призначення? — Джун згоряла від нетерпіння.
— Розкажете, як ми повернемося, — Джордж першим почав спускатися сходами. — За кілька хвилин ми знову будемо тут.
Жінки лишилися самі.
— Це ви вбили місіс Шеклі? — Джун обернулася до місіс Порджес. — Чи тільки допомагали?
— Знаєте, Джун, якщо говорити відверто, — стара пані сіла в крісло, — то я скажу, що у вас забагата фантазія! Фантазувати гарно, але потроху, стограмовими порціями, бо можна легко збитися на манівці!.. Ні, я нікого не вбивала. Я можу стати перед своїми суддями в сніжно-білому платті, в якому ще ходила конфірмуватися, з восковою свічкою в руці — і до моїх вух буде долинати небесний спів ангелів; я впевнена, що вищий суд мене виправдає.
Сповідь місіс Порджес перервала поява Чеда і Мак-Гівена. Вони трохи замазюкалися, але були цілими й неушкодженими. Джордж Абернаті одразу ж пішов на дільницю, щоб про все доповісти в Глазго.
— Наш старий морський вовк і викрадач шлангів справді зробив колосальне відкриття! — почав Чед. — Так що тепер йому краще за все піти з місіс Порджес на кухню і випити там пляшку віскі. Місіс Порджес і Мак-Гівен вийшли.
— Я дуже радий, що ти повернулася жива-здорова. — Чед пригорнув Джун. — Усе свідчить про те, що в склепі повинен був з'явитися ще один труп, твій.
— Утямив нарешті! Але мені ще дещо відомо. — Джун не могла приховати почуттів, що охопили її. — Почекаймо Джорджа і все одразу обміркуємо…
Джордж повернувся досить швидко, навіть швидше, ніж їм хотілося.
— Мідл зі своїми людьми буде тут за годину. Не пізніше! — з порога повідомив він. — До його приїзду ми повинні все з'ясувати.
— Ти що, хочеш одержати підвищення? — сказав Чед.
— Не мели дурниць. Я просто не хочу втратити місце через твої божевільні прожекти. Мені подобається Крайстчерч, хоч тепер я й не назву його райським куточком. Але я ще трохи поживу тут. — Він замовк, а потім витяг з кишені купу листів і кинув на стіл. — Відповіді на твою спробу шантажувати! Вісім штук, решту, мабуть, ще покладуть в умовлене місце, і у всіх — хрусткі папірці!
— Про який шантаж ви кажете? І що за хрусткі папірці? — поцікавилася Джун.
— Ваш майбутній чоловік взявся за ремесло місіс Шеклі.
Загалом у конвертах було рівно двісті сорок англійських фунтів — сума, на яку приємно подивитися.
Джун почала дещо розуміти. Але вся ця історія не здалася їй такою трагічною, як Джорджеві.
— Так ви вже про це знаєте? — спитала вона.
— Про що? — поцікавився Чед.
— Чому спершу Шеклі, а потім місіс Порджес вдавалося шантажувати всіх цих добрих, високоморальних, глибоконабожних, шановних громадян Крайстчерча, які дотримуються суворих принципів і проповідують любов до ближнього? І яку роль відіграли в цьому порцелянові ангели? І чому хтось весь час нишпорив по Касл-Хоуму? І для чого призначався цей таємний хід через каналізаційну трубу? Коротше кажучи, таємниці Касл-Хоума для вас більше не існує?
— А тобі не здається, щo ти поставила надто багато запитань?
— Дещо ми знаємо, а дечого — ні, — Джорджу Абернаті було приємно помучити Джун.
— Ех ви, мудреці! — Вона приховала своє невдоволення і зняла з пальця каблучку.
— Ставлю оце сапфірове кільце проти об'їденого оселедця, що одного ви напевне не знаєте: що сталося зі мною, коли я поїхала до Лондона.
— Не зволікай — кажи!
— Хтось у мене стріляв з кущів, неподалік од повороту на головну вулицю. Вправний стрілець.
— Я не сказав би.
— Так, так, я ще жива! — розгнівалася Джун. — Але у вітровому склі моєї машини є малесенька дірочка. Якихось два-три сантиметри — і в тебе не було б більше причин так огидно посміхатися. Прибережи свій сміх до того, поки я скажу, кого відвідала в Лондоні.
— Ну, ну, кажи!
Джордж лиш зиркнув на годинника.
— Леді Уорренгтон, дружину сера Арчибальда, славний рід якого відомий ще з часів другого хрестового походу, тобто давніший, ніж рід її величності. Спочатку про леді. Володіє п'ятьма мовами, манери вишукані, але скромні, вечірнє плаття коштує добру сотню фунтів, обличчя так випещене, що навіть за допомогою мікроскопа не побачиш жодної зморшки. Ніхто і не подумає, що леді Уорренгтон незабаром п'ятдесят і що під час другої світової війни вона, так як і дружина бургомістра Лоуела… — Джун зумисне зробила паузу, — була «зіркою» дому розпусти в Касл-Хоумі. Я про все довідалася. В цьому допомогли мені і секретні архівні документи, і інтуїція, і вміння ставити хитромудрі запитання.
— Касл-Хоум… ти сказала, що в Касл-Хоумі під час війни був дім розпусти? А ти не теє?..
— У Касл-Хоумі був один з першокласних закладів такого типу, його могли відвідувати лише офіцери військово-морської бази та високоморальні громадяни Крайстчерча. А щоб громадськість не дізналася про це, всі відвідувачі проникали в Касл-Хоум через каналізаційну трубу, яку Шеклі з'єднала зі склепом. Але, як я здогадуюся, вона зробила не тільки це. Вона сфотографувала батьків міста в найпікантніших позах. Оці саме плівки і шукав шановний містер Уейд за дорученням сім'ї Фенвіків, він усе й перевернув догори дном в Касл-Хоумі. Але, очевидно, місіс Порджес давно переховала матеріал в інше місце.
— А порцелянові ангели? — спитав Джордж.
— Вони були невід'ємним атрибутом будинку. Вони стояли у всіх кімнатах, у них зберігалися… — Джун замовкла, вона не могла знайти підходящого слова.
— Не зволікай, кажи ж, що там зберігалося?
— Сам знаєш! Не прикидайся дурником, — розсердилася Джун.
— А-а! Тепер все зрозуміло! — Чед так розреготався, що аж сльози виступили на очах. — Досить було простягнути руку, зняти голівку з цього милого ангела, і… І все було гаразд. Так, місіс Шеклі справді не відмовиш у гуморі. А наша люба місіс Порджес продовжила її справу — я маю на увазі шантаж.
— Визнаю, сер. — Як і завжди, стара пані з'являлася, ніби за помахом чарівної палички, тільки-но прозвучало її ім'я. — А ось і рахунок, з точністю до шилінга, куди пішли гроші, які я роздобула. Двісті фунтів — місіс Саллівен, вдові, має п'ятеро дітей. Одинадцять фунтів — за ремонт будинку вчителя Толбота… За нову електропроводку у писаря Невіла — вісім фунтів чотири шилінги… Покрівельникам за дах будинку бідняків — сто одинадцять фунтів сім шилінгів… За стічний рівчак у саду сліпого міського писаря Тернера…