Так починає Таціт свої «Аннали».
А от романи починалися то повільно, то хаотично. Читач постійно балансує на краю прірви. Відчинилися двері, повернувся ключ у замку чи прорвалася гребля — і читач уже біжить сторінками, однією рукою тримаючись за планшир, а другою — за капелюх.
Коли вона розгортає книгу, то входить крізь вузькі дверні прорізи у великі внутрішні двори. Парма, Париж та Індія розстеляються, мов килими.
Незважаючи на заборону муніципальної влади, він сидів на гарматі Зам-Замах, що стояла на цегляній платформі навпроти старого Аджаб-Ґхеру — Будинку Див, як називали місцеві Лахорський музей. Хто володів Зам-Замахом — «драконом, що дихає вогнем», — володів Пенджабом, бо ця велетенська гармата із зеленої бронзи завжди найперше цікавила завойовників.
— Читай його повільно, люба дівчинко, ти мусиш читати Кіплінґа повільно. Уважно спостерігай за комами, так ти знатимеш, де природно зробити паузу. Він був письменником, який писав пером і чорнилом. Гадаю, він часто підводив голову від написаного, дивився у вікно, заслухався пташиним співом, як роблять усі самотні письменники. Деякі з них не знають назв цих пташок, а він знав. Твоє око занадто стрімке та північноамериканське. Подумай про швидкість його пера. Інакше вже перший абзац здасться тобі нудним і старомодним.
Так англійський пацієнт дав їй перший урок читання. Більше він не переривав дівчину. Якщо чоловік засинав, Хана не зупинялася, не підводячи голови, аж поки сама не втомлювалася. Якщо він пропускав півгодини сюжету, це було схоже на одну темну кімнату в маєтку, який він, мабуть, добре знав. Йому була відома карта цієї історії. На схід від Пенджабу — Варанасі, а на захід — Чіліанвала. (Усе трапилося ще до того, як сапер увійшов до вілли і в їхні життя, наче просто з цього роману. Наче хтось потер уночі сторінки Кіплінґа, як магічну лампу. І сталося диво.)
Хана відвела погляд від кінцівки «Кіма», витончених і піднесених речень — тепер це звичайна риторика — і взяла пацієнтів щоденник, записник, який йому дивом вдалося винести з вогню. Зошит покосився і не згортався, став удвічі товстішим, ніж раніше.
Між аркушами була вклеєна тоненька сторінка, вирвана з Біблії:
Коли цар Давид постарів, увійшовши у похилі літа, то вкривали його одежами, але не міг він нагрітися.
І сказали йому служники його: Нехай пошукають для володаря нашого, царя, молоду дівчину, щоб вона ходила перед царем, доглядала його, і лягала з ним, — то буде тепло володареві нашому цареві.
І шукали вродливу дівчину по всіх теренах ізраїльських, і знайшли шунаммітку Авішаг, і привели її до царя.
Дівчина та була дуже вродлива, і доглядала царя, прислуговуючи йому, але цар не спізнав її.[34]
Плем’я ________, котре врятувало обгорілого пілота від вогню, принесло його на Британську базу в оазисі Сіва в 1944-му. Нічний невідкладний потяг повіз чоловіка опівночі із Західної пустелі до Тунісу, а звідти пілот поплив кораблем до Італії.
У цю пору війни багато солдатів втратили пам’ять, і більшість із них дійсно не мали злих намірів. Тих, що не пам’ятали своєї національності, поселили на огородженій території морського шпиталю на Тірренському узбережжі. Обгорілий пілот був найбільшою таємницею для всіх, без жодної прикмети, невпізнаваний. Неподалік у таборі злочинців у клітці тримали американського поета Езру Паунда[35], він постійно ховав на тілі й у кишенях листочок евкаліпта, щодня змінюючи схованку, бо так йому здавалося безпечніше; листочок він відщипнув під час арешту в садку свого зрадника. «Евкаліпт, щоб не забути».
— Ви могли б спробувати надурити мене, — казав пілот слідчим, — змусити розмовляти німецькою, а я, між іншим, її знаю, запитати мене про Дона Бредмена[36]. Запитати про Марміт[37], про видатну Ґертруду Джекілл[38].
Він знав, де в Європі всі картини Джотто[39], а ще багато місць, де можна побачити вигадливі тромплеї.
Морський шпиталь влаштовано у невеличких будиночках на пляжі, котрі туристи винаймали на початку століття. Коли стало спекотно, старі парасольки з логотипом «Campari» знову встановили в гнізда, тож перев’язані, поранені й навіть коматозні пацієнти сиділи під ними, дихали морським повітрям, бурмотіли щось, втуплювалися вдалечінь чи безперервно або ж повільно розмовляли. Обпечений пілот помітив юну медсестру, відсторонену від усіх. Йому був відомий цей мертвий погляд, і він розумів, що насправді вона мала би бути пацієнтом, а не сестрою милосердя. Коли він чогось потребував, то звертався тільки до неї.
35
Езра Вестон Луміс Паунд (1885—1972) — відомий американський поет-модерніст. Насправді був заарештований у 1945 році.
36
Сер Дональд Джордж Бредмен (1908—2001) — австралійський крикетист. Отримав лицарський титул за ігрові заслуги.
37
Марміт — назва двох подібних харчових паст, британської (що також продається в ПАР) і новозеландської. Обидві є продуктами екстракту дріжджів, побічного продукту пивоваріння, і призначені, перш за все, для вегетаріанців і веганів.
39
Джотто ді Бондоне (1267—1337) — італійський живописець, маляр. Один із передвісників епохи Відродження у жанрі реалізму. Фрески Джотто на біблійну тематику вважаються шедеврами світового мистецтва. Другом художника був Данте Аліґ’єрі. Джотто згадується у славнозвісному творі «Божественна комедія».