Його знову допитали. Він був типовим англійцем, от лише шкіру мав засмаглу й обпечену до чорноти і здавався слідчим викопаною допотопною істотою.
Вони питали його, де в Італії базувалися союзницькі війська, і він відповів, що, на його думку, увійшли вже до Флоренції, але не змогли здолати схили північніших містечок. Там, де Готська лінія[40].
«Ваші війська узяли Флоренцію, але не можуть здолати Прато і Ф’єзоле, до прикладу, бо німці забарикадувалися на віллах і в монастирях, а там вони під надійним захистом. Стара історія — хрестоносці припустилися такої ж помилки в сутичках із сарацинами. Як і їм, вам зараз потрібно здолати міста-фортеці. А їх завойовували хіба під час епідемії холери».
Пілот говорив незв’язно і зводив слідчих з розуму, залишаючи їх без чіткої впевненості, хто він — зрадник чи союзник.
Минуло кілька місяців, і зараз він лежить на віллі Сан-Джироламо у гірському містечку на північ від Флоренції у перетвореній на альтанку кімнаті, схожий на статую мертвого лицаря у Равенні. Уривками він оповідає про оазу, про пізні роки династії Медічі, про стиль Кіплінґової прози, про жінку, котра вгризалася у його плоть. Геродотова «Історія», видана у 1890 році, стала його записником — тут були карти, щоденні спостереження різними мовами, вирізані з інших книжок абзаци. Не вистачало лише його імені. Пілот і досі не має жодної здогадки, ким він є насправді, не має відомостей про ранг, батальйон або ескадру. Усі посилання в його записнику стосуються довоєнного періоду, пустель Єгипту й Лівії в тридцятих роках, густо пересипані згадками про печерне наскельне мистецтво, про картинні галереї й журнальні статті. Усі записи зроблені його дрібним почерком.
— Немає жодної брюнетки, — сказав пілот, коли Хана нахилилася до нього, — серед флорентійських Мадонн.
Книжка в його руках. Медсестра обережно забирає її від сонного тіла і кладе на тумбочку. Не згортаючи щоденника, вона стоїть, опустивши погляд, і читає його. Обіцяє собі, що не перегортатиме сторінку.
Травень 1936
— Я прочитаю вам вірш, — каже офіційним голосом Кліфтонова дружина, котра і так завжди здається офіційною, якщо тільки не стояти дуже близько до неї. Ми всі сидимо довкола багаття на південному боці табору.
Вона сказала:
— Це написав Стівен Крейн. Він ніколи не бував у пустелі.
— Він бував у пустелі, — заперечив Медокс.
Червень 1936
Зради на війні здаються просто дитячими пустощами порівняно зі зрадами мирного часу. Новий коханець перебирає звички старого. Усе змішується докупи, постає в новому світлі. При цьому ми нервуємося або кажемо якісь ніжності, хоча серце — орган, де ніколи не згасає полум’я.
Історія кохання розповідає не про тих, хто втратив свої серця, а про тих, хто знайшов, про тих відлюдників, котрі, якщо вже про це зайшла мова, знають, що ніким і нічим не обдуриш тіло — ані мудрістю сну, ані дотриманням світських манер. Тіло — суть людини і її минуле.
У зеленій кімнаті вже майже темно. Хана повертається і відчуває, як затерпла від нерухомості шия. Вона так зосередилася на цьому кострубатому письмі у бортовому щоденнику, повному мап і текстів на тонкому папері. Він навіть вклеїв туди маленький пагінець папороті. Історія. Вона не згортає щоденник, взагалі не торкається його, відколи поклала на тумбочку. Тихо йде геть.
Кіп знайшов на полі північніше від вілли потужну міну, його стопа — він уже майже наступив на зелений дріт, минаючи фруктові дерева, — підвернулася, і сапер впав на коліно. Підняв і натягнув дріт, пішов вздовж, виписуючи зиґзаґи між деревами.
Хлопець присів біля вибухівки, поклав на коліна полотняну торбу. Міна шокувала його. Вони ґрунтовно заховали її. Заклали вибухівку, а потім обліпили мокрим бетоном, щоб замаскувати дивний механізм. За чотири ярди направо стирчало сухе дерево. Ще одне росло ярдів за десять звідси. Бетонна куля обросла двомісячною травою.
40
Готська лінія (