— Припини, Девіде. Він виживе.
— Той сапер, який підірвався минулої ночі, як його звали?
Кіп мовчить.
— Як його звали?
— Сем Гарді. — Кіп відходить до вікна і визирає на вулицю, відмовляючись розмовляти.
— Наша спільна проблема в тому, що ми там, де не повинні бути. Що ми робимо в Африці чи Італії? Що робить Кіп, знешкоджуючи фруктові сади, заради Бога? Чому він воює на англійській війні? Фермер на західному фронті дерева не може спиляти, щоб не зламати пилу. Чому? Через шрапнель, яка позастрягала у стовбурі минулої війни. Навіть дерева хворіють на чуму, яку принесли ми. В армії тобі промивають мізки, а потім кидають тебе тут, а самі пруть іще кудись, аби створити нові проблеми, inky-dinky parlez-vous[52]. Ми всі мусимо забратися звідси.
— Ми не покинемо тут англійця.
— Англієць відійшов кілька місяців тому, Хано. Тепер він з бедуїнами або десь в англійському саду, вирощує флокси та інше лайно. Він, мабуть, не пам’ятає навіть тієї жінки, довкола якої постійно крутиться думками, про яку намагається розповісти. Він не знає, де, чорт забирай, опинився. …Ти думаєш, що я гніваюся на тебе? Через те, що ти закохалася. Чи не так? Ревнивий дядечко. Я боюся за тебе. Мені хочеться вбити того англійця, бо це єдине, що вбереже тебе, що витягне тебе звідси. А ще він починає подобатися мені. Покинь свій пост. Як Кіп може кохати тебе, якщо ти недостатньо розумна, щоби змусити його припинити ризикувати життям?
— Тому що… Тому що він вірить у цивілізований світ. Він — цивілізована людина.
— Перша помилка. Правильно було б заскочити у потяг, тікати звідси і народити дітей. Чому б нам не піти й не спитати англійця — нашу пташечку, — що він про це думає? Чому ти не можеш бути розумнішою? Лише багатії можуть дозволити собі бути дурними. Вони йдуть на компроміс. Вони купу років тому застрягли у своїх привілеях. Вони мусять захищати свої набутки. Немає жалюгіднішої людини, ніж багатій. Повір мені. Але вони мусять дотримуватися законів свого гівняного цивілізованого світу. Вони оголошують війну, бо хочуть зберегти репутацію, вони не можуть втекти. Але ви двоє. Ми втрьох. Ми вільні. Скільки саперів уже померло? Чому ти ще не мертвий? Будь безвідповідальним. Фортуна вже повертається до тебе спиною.
Хана налила собі в горнятко молоко. Піднесла кухоль до Кіпової руки і лила, молоко збігало коричневою рукою аж до ліктя. Хлопець не поворухнувся.
Довгий вузький сад за будинком має два рівні. Традиційна тераса, а трохи вище — густіший сад, де кам’яні сходи і бетонні статуї від нескінченних дощів вкрилися зеленим мохом. Сапер встановив свій намет тут. Стугонить злива, туман підіймається над долиною, і новий дощ зривається з кипарисових і смерекових гілок, летить до наполовину очищеного від вибухівки схилу пагорба.
У саду завжди вогко, панує вічний затінок, і тільки багаття може врятувати від прохолоди. Хана збирає залишки дощок, уламки крокв, які залишилися від артобстрілів, гілки, бур’яни, котрі вона насмикала в пообідні години, сіно і скошену кропиву — усе це принесено сюди і спалено ближче до сутінків. Вологі гілки горять повільно і народжують густі клуби диму, котрі пахнуть рослинами і мандрують між кущами, горішніми гілками дерев, а потім випливають на терасу навпроти будинку. Дим заповзає у вікно до англійського пацієнта, чоловік чує дзюрчання голосів і поодинокі вибухи сміху із задимленого саду. «Розмарин, — думає чоловік, — мохи, полин, незнані трави без запаху, можливо, собачі фіалки або геліопсис — квіти, котрим подобаються кислуваті ґрунти місцевих пагорбів».
Англійський пацієнт радив Хані, що посіяти:
— Скажи своєму італійському другові, щоб знайшов для тебе насіння, схоже, він на цьому розуміється. Варто посадити сливові дерева. А ще смілку і лобелію, якщо твій італієць краще знається на латинских назвах — Silene virginica. Червоний чабер також дуже гарний. А хочеш, аби тут гніздилися в’юрки, саджай ліщину і черемшину.
Вона ретельно все записує. Потім кладе перову ручку в шухляду столика, де тримає книжки для читання пацієнтові, дві свічки і сірники. У цій кімнаті немає лікарського приладдя. Хана ховає аптечку в інших кімнатах. Якщо Караваджо все ж вирушить на полювання за морфієм, хай хоча б не турбує англійця. Дівчина кладе смужку паперу з переліком назв до кишені сукні, щоби потім віддати Девідові. Тепер, коли фізична привабливість знову на часі, Хана почувається в чоловічій компанії незручно.