Березень 1937-го. Увейнат. Розріджене повітря дратує Медокса. Майже п’ятсот метрів над рівнем моря, але він страждає навіть на такій незначній висоті.
Зрештою, він пустельна людина, чоловік, який покинув село Марстон Маґна у Сомерсеті[64], де споконвіку жила його родина, змінив усі традиції та звички так, щоб залишатися у постійній близькості до моря і незмінної сухості пустелі.
— Медоксе, як називається та западинка внизу жіночої шиї? Спереду. Тут. Вона має наукову назву? Така порожнинка, розміром з відбиток великого пальця?
Медокс дивиться на мене кілька секунд осяйного спекотного дня.
— Будь ласка, зберися, — бурмоче.
— Дозволь мені розповісти історію, — пропонує Хані Караваджо. — Був собі один угорець на прізвище Алмаші, котрий на війні працював на німців. Певний час він літав із Африканським корпусом, але вважалося, що чоловік занадто цінний для такої роботи. У 1930-х він був одним із найвидатніших дослідників пустелі. Знав кожну западину, де була вода, і уклав карту Єгипетського піщаного моря. Знав усе про пустелю. Знав усе про місцеві говірки. Тобі це нічого не нагадує? Між війнами він постійно брав участь в експедиціях за межами Каїра. Одна з них вирушила на пошуки Зерзури — загубленої оази. А коли спалахнула війна, дослідник приєднався до німців. У 1941-му він став провідником шпигунів, водив їх із пустелі до Каїра. Усе, що я хочу тобі сказати: мені здається, що англійський пацієнт не зовсім англійський.
— Звичайно, англійський. Пам’ятаєш розповіді про ті квіткові клумби у Ґлостерширі?
— І вони були надзвичайно точними. Чудова підготовка. Пригадуєш, два дні тому ми намагалися придумати прізвисько собаці?
— Так.
— І що він порадив?
— Він узагалі був дивним тієї ночі.
— Він був дуже дивним, бо я дав йому додаткову дозу морфію. Пам’ятаєш ті прізвиська, які він пропонував? Десь вісім. П’ять з них, очевидно, були просто жартами. А інші три? Цицерон, Зерзура, Даліла[65].
— То й що?
— Цицероном звали одного зі шпигунів. Британці викрили його. Він був подвійним, а потім потрійним агентом. Утік. Із Зерзурою усе складніше.
— Я знаю про Зерзуру. Він розповідав про неї. Але він розповідав і про сади.
— А зараз здебільшого говорить про пустелю. Англійські сади зносилися. Він помирає. Думаю, що там нагорі ти прихистила помічника шпигунів — видатного Алмаші.
Вони сидять на старих очеретяних кошиках у пральні і дивляться одне на одного. Караваджо здвигає плечима:
— Таке можливо.
— Я думаю, він англієць, — відповідає Хана, втягуючи щоки. Вона робить так завжди, коли замислюється чи вирішує щось про себе.
— Я знаю, ти любиш цього чоловіка, але він — не англієць. На початку війни я працював на осі Каїр—Тріполі. Таємний агент Роммеля[66] Ребекка…
— Що ти маєш на увазі? Який іще «таємний агент Ребекка»?
— У 1942-му німці відправили до Каїра шпигуна на прізвисько Епплер. Це було перед битвою під Ель-Аламейном. Він користувався романом Дафни дю Мор’є[67] «Ребекка», щоб кодувати повідомлення Роммелю про пересування військ. Слухай, це була настільна книга британської інтелігенції. Навіть я читав її.
— Ти читав книжку?
— Дякую. Чоловік, який вів Епплера з пустелі до Каїра на особисте прохання Роммеля — від Тріполі аж до самого Каїра, — був граф Ладислав де Алмаші. Вони йшли відрізком пустелі, котрий, як вважалося, ніхто не в змозі був перетнути.
Між війнами Алмаші потоваришував із кількома англійцями. Видатними дослідниками. Але коли вибухнула війна, він пішов до німців. Роммель попросив його перевести Епплера через пустелю до Каїра, бо було занадто небезпечно дістатися туди літаком чи зістрибнути з парашутом. Вони вдвох перетнули пустелю й дійшли прямісінько до Нілу.
— Ти чимало знаєш про це.
— Я був на базі у Каїрі. Ми відстежували їхній шлях. Він пішки повів групу з восьми чоловіків від Джалло. У пустелі вони мали викопати з піщаних дюн вантажівки. Потім Алмаші спрямував їх до Увейнату й гранітного плато, де вони мали доступ до води й могли переховуватися в печерах. Ця точка була точно на середині шляху. У 1930-х він відкрив печери з наскельними малюнками. Але на плато розташувалися союзники, і скористатися криницями було неможливо. Знову повернувся до пустельних пісків. Там вони здійснили напад на британські склади з пальним, щоб наповнити баки вантажівок. В оазі Харґа група переодяглася в британську форму й змінила автомобільні номери на британські. Коли їх засікли з повітря, німцям вдалося на три дні завмерти в пересохлих річищах. Вони ледь не спеклися там.
66
Ервін Ойген Йоганнес Роммель (1891—1944) — німецький воєначальник часів Третього рейху, генерал-фельдмаршал (1942) вермахту. Кавалер Pour le Mérite (1918) та Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям, Мечами та Діамантами (1943). Здобув величезну повагу як серед німецьких та італійських солдатів, так і серед вояків противника.
67
Дафна дю Мор’є (1907—1989) — англійська письменниця і біограф, яка працювала у жанрі психологічного трилера. Найвідомішими творами письменниці є роман «Ребекка» і оповідання «Птахи», екранізоване Альфредом Гічкоком.