«То була Героїчна Ера знешкоджування бомб, часи особистої відваги, коли крайня необхідність, брак знань і нестача обладнання змушували людей фантастично ризикувати… Попри все це була Героїчна Ера, коли герої залишалися за сценою, оскільки їхні дії зі зрозумілих причин приховувалися від широкого загалу. Було б нерозумно друкувати звіти, котрі б допомогли ворогам визначити спроможність англійців знешкоджувати зброю».
Автомобіль прямував до Уестбері, Сінгх сидів попереду поруч із містером Гартсом, а міс Морден і лорд Саффолк — на задньому сидінні. Люди добре знали їхній «гамбер»[72] захисного кольору. Крила автомобіля були пофарбовані яскраво-червоним — як і весь транспорт саперських підрозділів, — а над лівою бічною фарою було вмонтовано синій світлофільтр. Два дні тому під час прогулянки неподалік відомого крейдяного коня на вапнякових пагорбах підірвався чоловік. Прибулі на місце вибуху інженери виявили ще одну заховану бомбу — посередині історичної місцини, просто в животі гігантського білого уестберійського коня, вирізаного на схилі вапняних пагорбів у 1778-му. Незабаром крейдяних коней — усього їх було сім штук — закамуфлювали, накинувши сітки, і не лише для захисту: коні були прекрасним орієнтиром для німецьких бомбардувальників.
Лорд Саффолк оповідав з заднього сидіння про міграцію вільшанок із європейських зон, де велися активні бойові дії, про історію знешкоджування бомб і девонширські вершки. Він розповідав молодому сикхові про англійські традиції так, наче йшлося про випадково знайдену древню культуру. Незважаючи на те що він був лордом Саффолком, чоловік жив у Девонширі та до війни його найбільше цікавили досліджування роману «Лорна Дун» і історична та географічна точність оповіді. Взимку він зазвичай тинявся десь неподалік сіл Брендон та Порлок і зміг переконати офіційні структури, що кращого місця для навчань з утилізації бомб, аніж Ексмур, годі й шукати. Він командував дванадцятьма людьми — командою найкращих саперів та інженерів, одним із яких був Сінгх. Більшу частину тижня вони залишалися в Річмонд-парку в Лондоні, слухали лекції й працювали з нерозірваними бомбами, а навколо бігали червонясто-жовті олені. На вихідні всі вирушали до Ексмура, де навчалися, а ввечері лорд Саффолк відвозив їх до церкви, в якій під час вінчання застрелили Лорну Дун. «Або з цього вікна, або від задніх дверей… Вистрілили точно вздовж проходу і влучили їй у плече. Чудовий постріл, якщо чесно, але загалом ситуація залишається жахливою. Негідника упіймали на болотах і розірвали на шматки». Кіпові ця історія нагадувала відому індійську байку.
Найближчим лордовим другом у цій місцевості була льотчиця, котра ненавиділа суспільство, проте любила Саффолка. Вони полювали разом. Дівчина жила в маленькому будиночку в Каунтсберрі, на стрімчаку над Бристольською затокою. Кожне селище, котре вони минали на «гамбері», мало власну родзинку, і лорд Саффолк оповідав про них. «Це найкраще місце, щоб придбати терновий ціпок». Наче Сінгх збирався увійти до тюдорівського магазинчику на розі у своїй формі й тюрбані, щоб дружньо потеревенити з власником про ціпки. Згодом він скаже Хані, що лорд Саффолк був найкращим з англійців. Якби не війна, чоловік ніколи б не залишив Каунтсберрі та свій прихисток на ймення «Гоум Фарм», сидів би в старій пральні, де кружляють мухи, і цмулив вино, цей п’ятдесятирічний одружений, але холостяк до самих кісток, який щодня видирався на стрімчаки для відвідин подруги-пілота. Він любив лагодити різні речі — старі цебра в пральні, гідрогенератори, рожна, котрі крутило водяне колесо. Частенько допомагав міс Свіфт, льотчиці, збирати інформацію про звички борсуків.
Шлях до крейдяних коней Уестбері був сповнений анекдотів і цікавої інформації. Навіть на війні лорд Саффолк знав, де зупинитися, щоб випити хорошого чаю. Він заходив до чайної «У Памели», тримаючи в перев’язі руку, постраждалу в нещодавньому інциденті з піроксиліном[73], і вів за собою свій клан — секретарку, водія й сапера, — наче це були його діти. Досі залишалося загадкою, як йому вдалося вмовити Комітет з нерозірваних бомб устаткувати свої підрозділи по-іншому, оскільки ніхто не мав бажання пристати на його пропозицію. Проте він був винахідником і розумівся на цих справах краще за інших. Лорд одразу ж вигадав сорочку з кишенями, де саперові було б зручно зберігати детонатори та різний дріб’язок.
73
Нітроцелюлоза (тринітроцелюлоза, піроксилін) — речовина, що використовується у виробництві бездимного пороху. На вигляд нагадує вату. Нерозчинна у воді, але розчинна в ацетоні. При підпалюванні швидко згорає світлим полум’ям з виділенням великої кількості тепла. Може використовуватися окремо, проте нею добре пластифікувати інші вибухові речовини.