Кількість мін, закладених в Італії та Північній Африці, годі уявити. На ділянці дороги Кісмайо—Афмадоу[109] було знайдено двісті шістдесят бомб. Іще триста заклали поблизу моста через ріку Омо[110]. 30 червня 1941 року південноафриканські сапери за один день встановили дві тисячі сімсот мін типу «Марк ІІ» на підступах до Мерса-Матруха[111]. Через чотири місяці британські війська вивезли звідти сім тисяч вісімсот шість мін, щоб закласти їх деінде.
Міни робили з чого завгодно. Сорокасантиметрові оцинковані трубки наповнювали вибухівкою й залишали вздовж військових шляхів. У будинках встановлювали бомби в дерев’яних коробках. Трубчасті міни наповнювали гримучими драглями[112], металевою стружкою, цвяхами. Південноафриканські сапери пакували залізо й вибуховий желатин до шістнадцятилітрових бензинових каністр — такий монстр міг знищити бронемашину.
Найгірше було в містах. Підрозділи розмінувальників перекинули кораблями з Каїра й Александрії. Вісімнадцята дивізія прославилася. За три тижні в жовтні 1941 року вона знешкодила тисячу чотириста три фугасні бомби.
В Італії було гірше, ніж в Африці, тут доводилося мати справу зі страхітливими, дивними годинниковими механізмами, котрі активувалися пружинами. Вони геть відрізнялися від тих німецьких пристроїв, на яких сапери навчалися. Коли підрозділ увійшов до міста, з дерев і балконів будинків звисали тіла. Німці мстилися та вбивали десятеро італійців за одного свого. Деякі з тіл були заміновані й вибухали в повітрі.
Фашисти евакуювали війська з Неаполя 1 жовтня 1943 року. Цілий вересень союзники робили набіги, багато мешканців втекли за місто й оселилися в печерах. Відступаючи, німці розбомбили входи до печер, аби залишити людей назавжди під землею. Розпочалася епідемія тифу. Затонулі кораблі в гавані мінували під водою.
Тридцятеро саперів увійшли до замінованого міста- пастки. Стіни громадських споруд були нашпиговані бомбами вповільненої дії. Ледь не усі автомобілі — небезпечні. Сапери підозріло ставилися до кожної речі в кімнаті. Вони не довіряли нічому, що стояло на столах, окрім предметів, котрі вказували напрямок на «четверту годину»[113]. Минули роки, а сапери клали ручку на стіл так, аби її товстий кінець вказував на четверту.
Неаполь залишався зоною військових дій іще шість тижнів, і Кіп разом із підрозділом увесь цей період був там. За два тижні вони знайшли людей у печерах. Їхня шкіра потемніла від бруду і тифу. Вони низкою прямували до міського шпиталю й нагадували привидів.
За чотири дні в повітря злетіло поштове відділення, загинуло та постраждало сімдесят дві людини. Найбагатша в Європі колекція середньовічних хронік зникла у вогні в міських архівах.
За три дні до відновлення постачання струму, 20 жовтня, союзникам здався німецький офіцер. Він розповів, що біля гавані в місті заклали тисячі бомб, під’єднаних до знеструмленої електричної мережі. Коли увімкнуть світло, вогонь зжере місто. Його допитували сім разів, тактовно й брутально, але до останнього посадовці не були впевнені в правдивості його свідчень. Тоді евакуювали ціле місто. Дітей і старих, тих, хто вже помирав, вагітних, тих, хто вийшов з печер, тварин, дорогоцінні джипи, поранених солдатів зі шпиталів, психічно хворих пацієнтів, настоятелів, ченців і черниць із монастирів. Коли 22 жовтня 1943 року на місто спустилися сутінки, у ньому залишилося тільки дванадцятеро саперів.
Постачання струму відновили наступного дня о третій годині по обіді. Жоден із саперів іще ніколи не бував у спустошеному місті, і ці кілька годин стали найдивнішими та найбентежнішими в їхньому житті.
Вечорами до Тоскани зліталися грози. Блискавки влучали в кожен шматок металу чи шпиль, що хоч трохи видавалися вгору серед навколишнього ландшафту. Кіп завжди повертався на віллу жовтим шляхом між кипарисами о сьомій годині. Якщо того дня мала бути гроза, вона починалася саме в цей час. Люди знали про цю особливість іще із Середньовіччя.
Схоже, йому подобалися такі довготривалі звички. Хана і Караваджо бачили вдалині його фігуру, котра рухалася та зупинялася, щоб озирнутися на долину й побачити, наскільки обігнала дощ. Дівчина й Девід поверталися до будинку, Кіп продовжував свій горбистий шлях на півмилі, котрий легенько повертав праворуч, а потім ліворуч. Його черевики шурхочуть гравієм. Пориви вітру наздоганяють хлопця, смикають за кипариси так рвучко, що дерева нахиляються й торкаються гілками рукавів Кіпової сорочки.
111
Мерса-Матрух — місто на північному заході Єгипту, порт на узбережжі Середземного моря.
112
Вибуховий желатин, або гримучі драглі — пластична вибухова речовина, котра складається з 93 % нітрогліцерину та 7 % колоїдної бавовни.