Він іде ще десять хвилин, непевний, чи злива обдурить його. Спершу до нього долинає дріботіння крапель дощу по сухій траві, як вони торкаються оливкового листя, але він іще не відчуває їх власною шкірою. Поки що з-за пагорбів дме лише свіжий вітер — провісник грози.
Якщо дощ застає його дорогою до вілли, хлопець крокує в тому самому темпі, тільки прикриває себе та наплічник ґумовою накидкою.
В наметі він чує віддалений гуркіт грому. Різке стугоніння над головою, а потім звук зникає десь далеко в горах, наче проїхав віз із дерев’яними колесами. Раптовий спалах блискавки завжди здається яскравішим за сонце, він несе в собі щось фосфорне, машиноподібне, спільне з новим світом, про який сапер чув у лекційних аудиторіях і про який говорив його детекторний приймач, який називається «ядерний». У наметі він розгортає вологий тюрбан, сушить волосся й закручує навколо голови новий.
Гроза накочується з П’ємонту[114], шириться північніше та східніше. Блискавки падають на дзвіниці маленьких альпійських капличок, де на стінах зображено стації Христа або таємниці Розарію[115]. У невеличких селищах Варезе й Варалло[116] теракотові фігури, більші за людину, вирізані в 1600-х роках, на мить виринають із темряви, зображуючи біблійні сцени. Зв’язані руки розіп’ятого Ісуса тягнуться назад, клацає батіг, гавкає пес, троє римських легіонерів з картини в сусідній каплиці здіймають розп’яття вище, до намальованих хмар.
Вілла Сан-Джироламо спроектована так, що теж отримує кілька сяйних миттєвостей: темні пагорби, кімната, де лежить англійський пацієнт, кухня, де Хана розпалює вогонь, порешечена каплиця — раптом усе освітлюється, зникає будь-яка тінь. Кіп іде без жодних затримок своїм шляхом у саду і не зважає на грозу, можливість померти від грози — мізерна порівняно з небезпеками його повсякденного життя. Наївні католицькі образи зі святинь, розташованих на іншому боці пагорбів, подорожують у напівтемряві з ним, поки хлопець рахує секунди між блискавками й гуркотом грому. Може, ця вілла теж усього-на-всього картина, де зображено чотирьох людей на власних шляхах, яка на мить засяє і затанцює на стіні, іронізуючи з війни.
Дванадцятеро саперів, які залишилися в Неаполі, прочісують місто. Цілу ніч вони пробивалися крізь завали, залізали в каналізаційні розгалуження в пошуках детонаторів, які можуть з’єднуватися з центральним генератором. Вони мають поїхати геть о другій годині по обіді, за годину до того, як відновиться струмопостачання.
Місто належить їм дванадцятьом. Кожному своя частина. Один перебуває біля генератору, інший — біля водосховища й досі пірнає: експерти впевнені, що найгіршої шкоди завдасть повінь. Як замінувати місто? Найбільше дратує тиша. Зі звуків, які належать світу людей, тут залишилися тільки собачий гавкіт і спів пташок за вікнами верхніх поверхів. Коли настане час, Кіп зайде до однієї з таких кімнат з пташкою. Мусить бути щось живе в цьому суцільному вакуумі. Він минає Museo archeologico nazionale[117], де зберігаються рештки Помпеї та Геркуланума[118]. Він бачив там древнього пса, застиглого в білому вулканічному попелі.
Коли він іде, на передпліччі світиться прив’язаний багряний ліхтар, і це єдине світло на Страда-Карбонара. Кіп виснажений нічними пошуками, а тепер уже, здається, мало що можна зробити. Кожен з них має радіофон, але користуватися ним можна лише в разі небезпеки. Кіп страшенно стомлюється від жахливої тиші порожніх подвір’їв і пересохлих фонтанів.
О першій він вирушає до зруйнованої церкви Сан- Джованні-а-Карбонара, де, як йому відомо, є капличка Розарію. Він минав її кілька днів тому, коли блискавка заповнила темряву, та побачив сцену з величезними постатями. Янгол і жінка в спальні. Знову запала темрява, Кіп посидів кілька хвилин на лаві, але так більше нічого й не побачив.
Зараз він знову заходить до того кута церкви, де стоять теракотові фігури з блідою, як у білої людини, шкірою. Сцена зображує спальню, де жінка розмовляє з янголом. Вона має на голові вільний синій каптур, з-під якого видніється кучеряве волосся, ліва рука торкається грудей. Коли сапер опиняється всередині, то розуміє, що все тут набагато більше за справжнє. Його голова навіть не дістає жінці до плеча. Простягнута янголова рука сягає ледь не п’ятнадцятифутової висоти. Але для Кіпа вони просто хороша компанія. Це жиле приміщення, і хлопець розпочинає бесіду з цими створіннями, котрі розповідають історію про людину та небеса.
115
Розарій, або Вервиця — традиційні католицькі чотки, а також молитва, що читається за цими чотками; у перекладі з латини — «сад із троянд».
117
Національний археологічний музей (Неаполь) — один із найкращих археологічних музеїв світу, що має коштовну колекцію артефактів Давнього Риму — надзвичайної наукової, культурної та мистецької цінності.
118
Геркуланум — давньоримське місто в регіоні Кампанія, на березі Неаполітанської затоки, поряд із сучасним Ерколано. Разом з містами Помпеї та Стабії Геркуланум припинив існування під час виверження Везувію 24 серпня 79 року — був похований під шаром пірокластичних потоків.