Чоловік заплющує очі. Він зісковзує в темряву, геть із цієї кімнати.
Сапер спирається на стіну, склавши руки й нахиливши голову. Караваджо чує, як його ніздрі швидко і важко вдихають повітря, наче духові інструменти.
— Він не англієць.
— Американець, француз, мені байдуже. Коли ти починаєш кидати бомби на людей зі смаглявою шкірою, стаєш англійцем. Ви мали короля Леопольда[120] в Бельгії, а тепер у США з’явився клятий Гаррі Трумен[121]. Ви усі навчилися найгіршого від англійців.
— Ні. Усі, крім нього. Виникла помилка. З усіх людей він, мабуть, єдиний на твоєму боці.
— Він скаже, що і це не має значення, — втручається Хана.
Караваджо сідає на стілець. Він думає, що завжди сидить на цьому стільці. У кімнаті тихенько попискує детекторний приймач, радіо досі передає новини приглушеним голосом, наче з морських глибин. Він не може змусити себе повернутися й подивитися на сапера чи нечітку пляму Ханиної сукні. Чоловік знає, що сапер має рацію. Вони б ніколи не скинули таку бомбу на білих людей.
Кіп виходить із кімнати, залишаючи Караваджо й Хану біля ліжка. Він кидає усіх трьох у своєму світі, більше не належачи до них. Згодом, якщо пацієнт помре, Караваджо з Ханою поховають його. Лиши мертвим ховати своїх померлих[122]. Він ніколи не був певний щодо змісту цієї фрази. Просто купка бездушних слів із Біблії.
Вони поховають усе, крім книжок. Тіло, простирадла, одяг, гвинтівку. Скоро він залишиться наодинці з Ханою. І причина цього ховається в радіоприймачі. Страховинна подія, котра припливла на коротких хвилях. Нова війна. Смерть цивілізації.
Навкруги незворушна ніч. Він чує, як шугають і гнітюче кричать нічні яструби, як приглушено звучать змахи їхніх крил, коли птахи повертаються. Кипариси стирчать над наметом, ніби хочуть розрізати безвітряну темряву. Хлопець лежить на спині й дивиться в темний куток. Коли він заплющує очі, то бачить вогонь, як люди стрибають у річки, у водойми, щоб врятуватися від полум’я й жару, котрі за кілька секунд знищать усе, що їм належить, їхню шкіру й волосся, навіть воду, в яку вони стрибають. Літак плив небом, минаючи Місяць на сході, і приніс цю геніальну бомбу до зеленого архіпелагу. І скинув її.
Він не їв і навіть не пив воду, не міг проковтнути ані крихти. В останніх променях світла Кіп звільнив намет від усіх військових предметів, від обладнання для знешкоджування бомб, зірвав знаки розрізнення зі своєї форми. Перш ніж лягти, сапер зняв тюрбан, зачесав волосся і зав’язав його вузлом на потилиці, ліг на спину й спостерігав, як повільно зникає зі стінок намету світло, очі всотували останні його спалахи, а вуха — поодинокі подихи вітерця серед затишшя, приглушене шурхотіння яструбиних крил. Та інші слабкі звуки в повітрі.
Він відчуває, що Азія увібрала в себе всі вітри світу. Він зробив крок убік від маленьких бомб у своїй кар’єрі і крок вперед до бомби, що, здавалося, була більша за місто. А як інакше вона могла знищити усіх людей довкола? Він не знає нічого про цю нову зброю. Це було схоже на різку металеву атаку та вибух чи на кипляче повітря, котре промчало над землею, знищуючи все живе? Він знає лише, що жоден із них більше не має права наближатися до нього, він не буде більше їсти чи навіть пити воду з калюж біля кам’яної лави на терасі. Він відчуває, що не може витягти сірник з наплічника і запалити гасову лампу, бо йому здається, що від цього все навкруги займеться. Поки з намету ще не зникло світло, хлопець дістав фотографію родини та вдивився в неї. Його звуть Кірпал Сінгх, і хтозна, що він тут робить.
Тепер він стоїть під деревами посеред серпневої спеки. Хлопець зняв тюрбан і надягнув лише курту[123]. Його руки порожні, він рушає вздовж живоплоту, відчуває босими ногами доторки трави, чи каміння на терасі, чи попелу на місці колишнього багаття. Його тіло живе посеред сонного затишшя на краю найвизначнішої європейської долини.
Рано-вранці дівчина спостерігає за Кіпом, який стоїть біля намету. Ввечері вона намагалася побачити, чи не змигне, бува, між деревами світло. Кожен з мешканців вілли вечеряв учора на самоті, англієць взагалі нічого не їв. Тепер вона бачить, як сапер змахнув рукою й стіни намету спущеними вітрилами впали під власною вагою. Хлопець повертається і йде до будинку, долає сходи тераси та зникає.
У каплиці він минає згорілі лавиці і прямує до апсиди[124], де під брезентом і гілками захований його мотоцикл. Кіп розкриває його, вклякає, змащує мастилом ланцюг і зубці.
120
Леопольд III (1901—1983) — король Бельгії (1934—1951). Під час Другої світової війни його звинувачували в колабораціонізмі.
123
Курта — традиційний одяг у східних країнах. Вільна сорочка довжиною до колін, котру носять і чоловіки, і жінки.
124
Апсида — виступ будівлі, здебільшого півкруглий у плані (зовні іноді багатокутний або квадратний), перекритий півкуполом або замкнутим напівсклепінням. Уперше апсиди з’явились у давньоримських базиліках. У християнських церквах апсида — вівтарна частина, зазвичай орієнтована на схід.