– Він виведе із себе кого завгодно!
– Ну, виводити із себе, наприклад, глистів – справа потрібна.
– Люди! Бережіть вогонь від пожежників! – благає Прометей.
– Бути чи не бути? От у чому питання, – говорив принц Гамлет.
– Давайте не будемо, громадянине, – говорить затриманому міліціонер Терещенко.
– Ти віриш в існування людини?
– Ні! Ніхто з нас жодної людини ніколи не бачив, виходить, людини зовсім не існує! Це просто чиїсь вигадки!
Так казали глисти в людському кишечнику. .
– Ви такий розумний!
– Це мерзенний наклеп! Я не розумний. Я дуже-дуже розумний! Не треба плутати.
– Ви знайомі з корейською кухнею?
– Та я на корейській кухні собаку з'їв!
– Як говориться, вустами маляти…
– … смокчеться цицька?
– На знак протесту ми оголошуємо голодування!
– І як довго ви маєте намір голодувати?
– Аж до самого обіду!
– Деякі, замість того, щоби валятися на дивані й дивитися телевізор, займаються роботою, спортом і іншою допотопною дурнею. Дикі люди, що відстали від цивілізації!
– Якщо жінкам можна носити бюстгальтери, а чоловікам не можна, то це дискримінація за статевою ознакою! Ми, борці за гендерну рівноправність, вимагаємо, щоби легка промисловість випускала бюстгальтери й для чоловіків!
– Еее.… На чому я зупинився?
– На моїй нозі.
– Хіба я говорив про вашу ногу?!
– Ні, ви на неї наступили й зупинилися.
– Чула, який страшний злочин трапився в сусідній кімнаті? – запитує торшер у настільної лампи.
– А що там відбулося?
– Там люстру.… Ні, мені важко про це говорити! Люстру повісили!
– Ох! Яке звірство! Бідолашка! Вічна їй пам'ять!
– Вона працює, не покладаючи рук, неначе Венера Мілоська.
– Хіба Венера була трудівницею?
– Ні, я не до того, що «працює», а до того, що «не покладаючи рук». Ти бачив цю скульптуру? У неї ж немає рук. І тому вона їх не покладає, бо ж неможливо покласти те, чого немає.
– Я дуже скромний. Я фантастично скромний. Я найскромніша людина у Всесвіті. Не побоюся цього слова, я просто таки гігант скромності. Скажу без зайвої скромності, що всі інші люди в порівнянні із мною в аспекті скромності просто комашки! Рівних мені немає. Я щось особливе, видатне, надприродне! От наскільки я скромний.
– Він працює педерастом… Тьху, знову обмовився! Не педерастом, а пародистом. Схожі слова. Плутаю.
– Нехай у мене першим кине камінь той,… у кого немає кінцівок!
– Я тобі вже в сотий раз кажу: не повторюй те саме по сто разів!
– Я його вбив, а він узяв і воскрес! Я його знову працьовито вбив, а він знову воскрес! Я його ще раз, не шкодуючи сил, убив, а він знову воскрес! Ну ні сорому, ні совісті в людини! Ніякої поваги до чужого труда!
– Я досить розумний, аби виголошувати мудровані слова, але, на жаль, не настільки розумний, щоби розуміти те, що я кажу.
– Васю, ну давай одружимося!
– Нюро, для того, щоби дві людини одружилися й вели спільне життя, у них повинне бути багато спільного: спільні погляди, спільні смаки.… От мені, наприклад, подобаються жінки, подобається до них залицятися, подобається з ними… гм… це саме. А тобі, Нюро, подобаються жінки?
– Мені, Васю, подобаєшся ти.
– Ну, от бачиш, Нюро: мені подобається одне, а тобі зовсім інше. Як же ми можемо одружитися, коли в нас настільки різні смаки?!
– Мене намагався завербувати прониклий на нашу територію шпигун. Світлий такий шпигун. Із крильми. Зі світним колом над головою. Його до нас із неба закинули. Але я йому не піддався, а навпаки – знешкодив і затримав: поламав йому крила, загасив його світло й передав до рук агентів держбезпеки. Там йому, негідникові, покажуть, як проникати на нашу територію й вербувати наших людей!
– У жінок тільки збочення на думці: вийти заміж, створити родину, народити дітей і так далі. А от щоби просто трахатися по-людськи, без таких от збочень, – ні, їм це, чи бачте, не до шмиги!