– За милих дам! – викликнув Клим Пилипович, піднімаючи чарку з коньяком.
– А потім наздожену й ще раз за милих яа-ак дам! – миттю скаламбурив Йосип Соломонович, і вони весело випили…
***
– Якщо тебе вдарять по правій щоці, підстав ліву, – процитував одного разу Клим Пилипович.
– А якщо вдарять по лівій, підстав щелепу, – додав Йосип Соломонович, але вже не цитату, а від себе.
– А якщо вдарять по щелепі, підстав чоло, – продовжив Остап Богданович.
– А якщо вдарять по чолу, підстав ніс, – сказав Клим Пилипович.
– Ну, а якщо вже й по носу вдарять, то тоді… тоді уколошкай цих гадів найзвірячишим способом! – підбив риску Йосип Соломонович.
***
– Олігофрен, – указав раз Клим Пилипович на самовдоволеного суб'єкта в телевізорі. – Тобто, тьху, не олігофрен, а олігарх, обмовився. Схожі слова, плутаю. От уже в кого грошей кури не клюють!
– Так у всіх, абсолютно в усіх, у тому числі й у нас із вами, грошей кури не клюють, якщо підійти до питання педантично, – мовив Йосип Соломонович. – І це пов'язане не тільки з тим, що в нас із вами немає курей…
– У моєї тещі в селі є, – вставив Остап Богданович.
– … але в першу чергу з тим, що курям взагалі не властиво клювати гроші. Вони клюють зерно, або там черв'ячків… Інша справа – страуси. От вони клюють усе поспіль, клюють і ковтають, у тому числі можуть і гроші… Тому вірніше було б говорити: у нього грошей страуси не клюють. У смислі, грошей так багато, що страуси ними вже обжерлися і більше не хочуть.
Клим Пилипович пробубонів:
– Огидно дивитися, як багатії жирують у той час, коли бідаки…
– Е, дозволь з тобою не погодитися! – перебив його Йосип Соломонович. – Нині багаті стежать за своїм здоров'ям, зокрема, споживають корисну їжу, коштовну й корисну, у якій, зокрема, немає зайвих жирів. А от бідаки приречені їсти їжу дешеву й некорисну, у тому числі занадто жирну. Так що, жирують у нас, мимоволі, саме бідаки, а багаті можуть собі дозволити не жирувати.
– Хм… бідаки жирують, а багатії навпаки… Парадоксальна ситуація, – сказав Клим Пилипович. – Добре все-таки, що ми з вами не стали олігархами, спотвореними солідністю й стурбованими надприбутками, а залишилися нормальними людьми
– Не треба думати, що в олігархах немає нічого людського, – зауважив Йосип Соломонович. – Дещо людське в них все-таки є.
– От, наприклад, сеча в них чисто людська, – підхопив Клим Пилипович, – думаю, це підтвердить будь-який аналіз. Ну й ще дещо…
– По-моєму, шляхетна, справедлива, жаліслива, безкорислива людина, тобто людина справжня, у принципі не може бути надбагатою, так само, як вода в принципі не може перебувати в дірявій посудині, якщо тільки не стала льодом або не зависла в невагомості, – міркував Остап Богданович. – Не зможе така людина мати мільярди грошей, коли на світі стільки людей не мають найнеобхіднішого. Вона роздасть зайві багатства нужденним і стане небагатою.
– От ми з вами люди порівняно небагаті, але це далеко не єдине наше достоїнство, – похвастався Йосип Соломонович. – Можливо, і цей, – Йосип Соломонович кивнув на самовдоволеного у телевізорі, – колись був нормальною людиною. А потім чомусь олігархнувся.
– У Біблії сказано: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до раю, – процитував Клим Пилипович.
– А це залежить від розмірів голки, – вимовив Йосип Соломонович. – Дуже багатий індивід може замовити й оплатити виготовлення голки настільки величезної, що крізь її вушко зможе пройти не тільки верблюд, але й слон, або навіть жираф, не пригинаючись.
– Жадібність погубить наш світ, – зітхнув Остап Богданович. – Мало, дуже мало, катастрофічно мало у світі шляхетності, справедливості, духовності, порядності, безкорисливості, співчуття…
– А я думаю, що в глибині душі багато хто з людей прагли б бути шляхетними, справедливими, безкорисливими і так далі, одним словом, прагли б бути хорошими, але або соромляться, бояться виглядати «білими воронами», або прагматично міркують, що це невигідно, – сказав Йосип Соломонович. – Ех, як було б здорово, якби бути шляхетним, безкорисливим, духовним, справедливим, чесним, непідкупним і т.д. було б настільки модно й вигідно, що всі, хто цього жадає, могли б собі це дозволити!..
***
Якось сиділи Остап Богданович і Йосип Соломонович у сквері на лавці, де на дерев'яній спинці хтось колись вирізав ножичком загадковий текст: «Тварюка я безстрашна, чи ліво маю?» Клим Пилипович не змусив їх на себе довго чекати, з'явився, потиснув сидячим руки й, і, дістаючи з кишені блокнота, повідомив: