– Тю, дурень ненормальний! – заволав обурений професор Михайло Ломоребров. – Тільки ідіот безмозкий може заявити, що перепюпікання недозюзюблямлених лушпяниськ ультрабамзихляпистими асисюрами допоможе уникнути хувиркантивної уприбубеляції при бамзихляпанні гіперфриньлюлюєними зюзюблямами по асисюристим лушпяниськам! Кретинів, які белькочуть подібну єресь, треба пропускати крізь бамзихляпатрон, щоб не варнякали надалі подібну маячню!
– Сам ти козлозавр недороблений! Самому тобі треба всі ніздрі пошарпати, щоб не вищав про те, у чому анічогісінько не тямиш! – вибухнув професор Михайло Ломоруков, вихоплюючи з кишені свій улюблений свинцевий кастет. – Ти б ще заявив, дурню, що інфрабамзихляпистими асисюрами можна синхронізувати хувиркантивність уприбубелів із гапіпуликами в період фриньлюлюєння!
Усі професори, що були присутні на цьому вченому засіданні, зареготали з цього дотепу (професор Михайло Вибийзубов навіть сповз із стільця на підлогу зі сміху); усі, крім професора Михайла Ломореброва, що прийняв цей жарт як особисту образу. Професор Михайло Ломоребров за словом у кишеню не поліз. Професор Михайло Ломоребров поліз у кишеню за сталевим ланцюгом. Грізно розмахуючи цим ланцюгом, як який-небудь ніндзя, професор Михайло Ломоребров провищав Михайлові Ломорукову:
– А за «синхронізацію хувиркантивності уприбубелів із гапіпуликами інфрабамзихляпистими асисюрами» відповіси! Зараз я тобі покаджу, гаде, як перепюпікувати недозюзюблямлені лушпяниська ультрабамзихляпистими асисюрами!
– Я сам тобі покаджу, сволото, як виділяти квазіпюпикуючу зюзюбляму, от тільки підійди! – прогарчав розлютований професор Михайло Ломоруков, граючись кастетом.
– Тримайся, колего, я з тобою! – підтримав професора Михайла Ломорукова професор Михайло Ломоногов, із тріском відламуючи дошку від трибуни. – Зараз ми цьому носатому вколотимо в довбешку прогресивні наукові ідеї! Буде знати, як козиряти хувиркантивною уприбубеляцією!
– Колега Ломоребров правий, – сказав професор Михайло Ломочелюстьєв із першого ряду.
– Не правий! – заперечив професор Михайло Оторвіухов із четвертого ряду й жбурнув у Ломочелюстьєва гіпсовий бюстик Альберта Ейнштейна. Але влучив бюстик у голову професора Михайла Вирвикишкова.
– Це через тебе, сучий сину! – загорлав останній і важким професорським кулаком заїхав в око Михайлові Ломочелюстьєву.
Тим часом професор Михайло Ломоногов уже гамселив дошкою по голові професора Михайла Ломореброва, щомиті поправляючи окуляри, що з'їжджали по носі, й одночасно відбрикуючись лівою ногою від професора Михайла Рвиноздрова, який із солідарності з Михайлом Ломоребровым норовив вкусити Михайла Ломоногова за кишеню штанів. Професор Михайло Ломоребров же, намагаючись ігнорувати дошку, що торохкає його по потилиці, азартно маніпулював сталевим ланцюгом, прагнучи вперіщити ним лисого професора Михайла Ломорукова. Останній віртуозно, як професійний витязь, ухилявся від ланцюга, дражнячи суперника штурханами кастета.
Одним словом, на ґрунті наукових розбіжностей вибухнуло, пафосно висловлюючись, велике бойовище професорів, більшість із яких, за дивним збігом, мали ім'я Михайло й, так би мовити, «калічницьку» фамілію (до «комплекту» не вистачало хіба що якогось Михайла Ломоносова). У обох точок зору виявилася рівна кількість прихильників, тому жодна з воюючих сторін не мала чисельної переваги.
Учені мужі в поті чола колошматили один одного всім, що під руку втрапило. Михайло Вивихолоктєв бив Михайла Ломошеєва портфелем. Михайло Кусизадов лупив Михайла Стегайпузова стільцем. Михайло Ломоспинов тузив Михайла Порвипастєва тубусом. Михайло Прищемиязиков гамселив Михайла Колиягодицева указкою. Михайло Рвиволосов дубасив Михайла Ломолобова зубочисткою. Михайло Ломопальцев лупцював Михайла Пекипяткова настільною лампою. Михайло Ломоплечев періщив Михайла Лупипупова Михайлом Вирвикишковим і т.д. і т.п. Пил стояв стовпом, а волосся дибом!
Нестямне побоїще звела нанівець прибиральниця Глафіра Перфілівна. В азарті бою несамовиті розумники не помітили її пришестя. Але не минуло й двадцяти двох секунд її мовчазної присутності, як лупцюючі професори так званим шостим почуттям уловили, що над ними, так би мовити, згущуються хмари у вигляді невдоволення Глафіри Перфілівни, як за командою обернулися до дверей, де вона стояла, уперши руки в боки, і блискавично вгомонилися. Лише тільки Михайло Вибийзубов ще секунд тринадцять за інерцією продовжував люто гризти комір остовпілого Михайла Ломореброва.