– Милостиво прошу вас, пане, ну дозвольте мені дати вам по морді. Ну хоч разочок. Не відмовте у такій люб'язності, Христом-Богом благаю!
– Кожний собака знає, що гав гав ррр гав ууу гав ррр.
– Наскільки я пам'ятаю уроки історії, першим обматюкав Київ князь Віщий Олег: сказав, мовляв, Київ – мать-перемать городів руських.
– Це був не хто інший, як невідомо хто. Так, саме він – невідомо хто, власною персоною. Я відразу зрозумів, що це невідомо хто, оскільки саме так його собі й уявляв. По-моєму, усі невідомо хто саме так і виглядають.
– Кожна людина – коваль свого щастя.
– Але, схоже, не в кожного є молот і ковадло.
– Він послав студента до якоїсь матері. До якої? До альма-матері.
– По-моєму, ти правий.
– Який-такий Правий? Ні, я не якийсь Правий, а Петро Пупченко.
– Він настільки сильно любить гроші, що навіть вступив із ними в інтимний зв'язок.
– Мила дівчина. Але чому в неї груди позаду?
– Це не груди, а крила, тому що вона справжній ангел.
– Тьху на вас, шановний! – сказав Петро.
– Самі ви шановний! – огризнувся Іван.
– Він, взагалі-то, міг би бути хорошим. Але в цьому випадку його б хвалили навколишні. А він настільки скромний, що не може чути похвальних слів на свою адресу. Тому, із природної скромності, він не дозволяє собі бути хорошим. Тому й лупить навколишніх по мордах. Скромник, що ж отут поробиш.
– Знайшов гайку! Залишилося пригвинтити до неї автомобіль, і буде на чому їздити… Знайшов ґудзик! Залишилося пришити до нього шубу, і буде у що взимку одягтися… Знайшов черепицю! Залишилося підкласти під неї будинок, і буде дах над головою. Добре!
– Ти шляхетний?
– Так.
– Чесний?
– Так.
– Скромний?
– Так.
– Давай розберемося. Скромний не став би хвастатися, що він чесний і шляхетний. Сказав би: нехай про це судять інші. Виходить, визнавши себе шляхетним і чесним, ти вчинив нескромно. У такому випадку твердження, що ти скромний, є брехнею. А раз ти вдався до брехні, значить ти не чесний. А раз не чесний, значить не шляхетний. Логіка.
– Вампіри забирають чужу кров, а донори віддають іншим людям свою. Тому можна сказати, що донори – це вампіри навпаки, а вампіри, відповідно, – це донори навпаки.
– Я люблю всіляких живих істот, – визнавалася вона, – тому мрію завести акваріумних рибок, хом'ячка, чоловіка, кішку, черепашку й папужку.
– Я тобі в морду дам!
– Ні, не даси. Хоча б тому, що в мене немає морди. Тільки обличчя.
– От в обличчя й дам!
– Ні, в обличчя я принципово не приймаю.
– Говорять, від сміху з'являються на обличчі зморшки. А ще говорять, що сміх подовжує життя. Так що треба вибирати: або сміятися й жити довго, але зі зморшками; або не сміятися й жити без зморшок, але недовго.
– Між почуттям гумору й почуттям голоду я б вибрав перше.
– Александр Македонський займався окупацією чужих земель, упокоренням волелюбних народів, знищенням друзів і соратників, а також, можливо, колупанням у носі й іншими «грандіозними» справами, за що людство прозвало цього мерзотника Великим.
– У прозі надмірна художність іноді виглядає дурним прикрашенням, наче мережива на гімнастерці.
– Дивися, у небі літають НЛОнавты верхи на своїх НЛО! Причому НЛО як дві краплі води схожі на мітли.
– На рахунку письменника Нестора Редищенка є детективна повість із круто закрученим сюжетом. А на рахунку слюсаря Петра Семенчука є болт із круто закрученою гайкою. Не тільки письменники вміють круто закручувати.
– Я от усе думаю: де ж мені краще зустріти це свято – у колі родини, або ж...
– А які ще варіанти?
– В овалі родини, у прямокутнику родини, у ромбі родини, або, наприклад, у трапеції родини.