Цей же премудрий князь Ярослав для того поставив церкву Благовіщення на Золотих воротах, щоб завжди приносити тому городу радість святим Благовіщенням Господнім і молитвою святої Богородиці й архангела Гавриїла. Після цього [заснував] монастир Святого Георгія і Святої Ірини. І при цьому почала віра християнська множитися на Русі і поширюватися. І чорноризці почали множитися, і з’явилися монастирі. І любив Ярослав церковні статути, і попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців…»
Місто Ярослава зайняло площу більш як 60 га, було оточене ровом з водою глибиною 12 м і високим валом довжиною 3,5 км, шириною знизу – 30 м, загальною висотою з дерев’яним частоколом – до 16 м. Головними воротами були Золоті.
Кордон міста Ярослава від Золотих воріт проходив теперішньою вулицею Ярославів вал до Львівської площі (там були Львівські ворота).
З протилежного боку від Золотих воріт вал тягнувся до сучасного Майдану Незалежності. В районі цієї площі знаходилися Лядські ворота. Вал піднімався сучасною вулицею Костельною, проходив по Володимирській гірці і біля теперішньої Михайлівської площі з’єднувався з валами міста Володимира. В центрі міста Ярослава був Софійський собор, а поруч з ним згодом звели Ірининський та Георгіївський монастирі, княжий палац та інші споруди.
Ідея побудови нової частини міста виникла у великого київського князя Ярослава Мудрого після нищівної поразки, завданої ним під стінами Києва печенізькій орді. У 6544 (1036) році літописець писатиме: «И побегоша печенези разно, и не ведяхуся, камо бежати… а прок их побегоша и до сего дня».
Зразком для будівництва міста Ярослава був вибраний Константинополь – столиця Візантії. Небачене до того на Русі місто Ярослава у граді Кия виросло як з води. І слава про нього, оспівана в літописах і легендах, слава про велич і красу великого двору Ярослава рознеслася навіть за межі Київської Русі. Сам князь поселився не в кам’яному, а в дерев’яному палаці, що складався з три- та чотириповерхових клітей. «Красний княжий палац» мав багато переходів, оздоблених різьбою, і від інших будівель відрізнявся «красним» (красивим) ґанком у три яруси. Княжий терем ділився на кілька частин: житлову, окремо чоловічу і жіночу, залу для виходів, бенкетів і прийомів заморських гостей, невелику сімейну капличку. У гридниці перебувала особиста охорона князя, що складалася з отроків – гриднів.
Навколо палацу тяглися великі і малі комори, княжа конюшня, кліті для малої дружини, що цілодобово охороняла весь палац, а також скромніші помешкання для холопів, які обслуговували князя і його рід. А найперше – сімейство.
Стіни княжого палацу щедро були прикрашені світильниками та зброєю, зі східного боку – незмінний вівтар. Застілля завжди починалося з молитви, що її виголошував або священик, або старший у роду – тобто сам великий князь. Другий і третій поверхи були традиційно житловими – із світлицями і «дівичником». Із дерев’яних будівель княжий палац був найвищим у місті, якщо не рахувати бань ближніх церков та соборів.
На той час загальна площа Києва часів його найвищого розквіту становила приблизно 400 га. Кількість киян тоді сягала більше 65 тисяч. Для середньовічного європейського міста це була значна кількість городян. Столиця Київської Русі часів Ярослава Мудрого упевнено суперничала з провідними у ті часи містами світу. Наприклад, Париж, який у середньовічній Європі вважався найбільш населеним містом, мав десь близько ста тисяч мешканців, але поступався Києву розмірами, красою та кількістю храмів і палаців.
Киянки, киянки, киянки – найкращі у світі жінки…
В історії Київської Русі і давньої України лише небагато жінок (це при тому, що жінок на Русі-Україні, знатних і простолюдинок, але незвичайних і чарівних, було та й було!) стали знаними і популярними.
Передовсім княгиня Ольга, в хрещенні Олена (рік смерті 969-й) правила Київською Руссю після загибелі чоловіка князя Ігоря Рюриковича з 945 до приблизно 957 року. Перша з руських правителів прийняла християнство ще до хрещення Русі (перша руська княгиня, канонізована Руською православною церквою).
Ярославна (просто Ярославна, княжна, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла, повне її ім’я – Єфросинія Ярославна), дружина князя Ігоря Святославича, героїня «Слова о полку Ігоревім», де їй присвячено всього лише двадцять із 504 рядків «Слова…», але вона стала знаменитою і безсмертною на віки (автор присвятив їй роман-есе «Ярославна», Фоліо, 2011).