Після «В неділю рано…» О. Кобилянська повертається до теми інтелігенції і пише два великі твори «Через кладку» (1911) і «За ситуаціями» (1913).
У першому з них спостерігається подальший розвиток теми морального самовдосконалення та всеосяжної любові. Леся Українка так відзначила автобіографізм твору: «[…] І хтось чорненький, певне, одібрав собі здоров’я своїм „Через кладку“? То мусило когось багато коштувати. Стільки спогадів зворушити!.. Я пізнаю там, як живих, і св. Анну, і брата вашого Володимира… Так багато пізнаю, що не можу ставитись об’єктивно до сеї повісті, не можу її „критикувати“, для мене вона немов шматок життя ще не пережитого, а такого не критикують […]»[6].
Ще одним твором із життя інтелігенції, цього разу — про музику і артистку, є повість «За ситуаціями», головний образ якої — Аглая-Феліцітас є продовженням і розвитком жіночого типу. Христя Алчевська захоплювалась повістю, пишучи, що це «[…] злет жіночої душі в невідоме, до утворення свого „царства музики“, сполученої з гармонією особистого життя […]»[7].
За Н. Томашуком, четвертий період у житті й творчості О. Кобилянської припадає на 1914—1940 pp., а п’ятий — на 1940—1942. На нашу думку, їх можна об’єднати і кваліфікувати як останній період життєтворчості белетристки з Буковини. До речі, докладний аналіз цього призахідного етапу нами зроблено в монографії «На вечірньому прузі: Ольга Кобилянська в останній період творчості (від 1914 року)» (Чернівці, Букрек, 2006).
Великий пласт автентичної публіцистики (на відміну від неавтентичної, приписуваної О. Кобилянській, публіцистики 1940—1941 pp., що є містифікацією авторства і її перу не належить), спогади, критична стаття «Про Толстого», а також 27 зразків малої прози — все це увійшло до збірки «Огрівай, сонце…», упорядкованої нами і випущеної у видавництві «Букрек» 2011 р.
Тут надруковано як відомі («Юда», «Лист засудженого жовніра до своєї жінки», «Вовчиха»), так і малознані, а то й зовсім невідомі сучасному читачеві твори малої прози 1915—1930-х pp.: «Щира любов», «Чудо», «Лісова мати», «Московський ґвер», «Путіфара», «Пресвятая Богородице, помилуй нас!», «Ворожки», «Жарт», «Серна», «Пімста» та ін.
Керуючись принципом, що у творчості класика української літератури Ольги Кобилянської не повинно бути білих плям, пропонуємо уважному читачеві й поціновувачеві її останній великий твір — роман «Апостол черні».
Він є новаторським за жанром, навдивовижу сильним в ідейно-проблемному відношенні. Як пише сучасна дослідниця Олеся Химин, «Україна, державність, нація — ось ті головні поняття, навколо яких концентрується основна увага авторки „Апостола черні“»[8]. О. Кобилянською обраний цілковито новий ракурс: показ долі України (її минулого, сучасного, майбутнього) крізь призму життєвого чину окремих, передових представників українства.
Написаний у 20-ті pp. XX ст., тоді ж обнародуваний у празькому журналі «Нова Україна» (1926—1928), але й після того протягом тривалого часу (кінець 1920 — перша половина 1930-х pp.) ретельно редагований, цей твір був надовго вилучений з літературного процесу й читацького користування. Від окремого двотомного видання в бібліотеці львівського часопису «Діло» (1936) до нових зустрічей із читачами материкової України (в Канаді твір з’явився в 1984 р.) минуло більш як півстоліття.
Ясно, що й сама символічно-біблійна назва роману — «Апостол черні» (в чорновому варіанті — «Юліян Цезаревич»), а найголовніше, — його проблематика, тема апостольського служіння рідному народові, українська національна ідея, — все це відлякувало укладачів радянських видань творів письменниці.
Невідповідність головної ідеї роману засадам соцреалістичної літератури тоталітарного суспільства спричинила, з одного боку, те, що його просто замовчували (це, зокрема, зробив Олег Бабишкін у першому томі «Історії української літератури» 1954 p.), а з другого — відмовляли в ідейно-художній вартості. «Роздуми над шляхами виховання національної інтелігенції лягли в основу роману „Апостол черні“ (1926). Але, обминувши питання повалення соціального гніту, Кобилянська зазнала творчої невдачі, написала ідейно й художньо неповноцінний твір»[9], — читаємо в УРЕ.
6
Українка Леся. Шматок життя // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах. — К.: Держлітвидав України, 1963. — С. 162.
7
Алчевська Христя. Злет жіночої душі // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах. — К.: Держлітвидав України, 1963. — С. 175.