— Тобі доведеться удертись сюди? — спитав Деніел, пробубонівши, коли вона збільшувала запис зі ще однієї камери, що під іншим кутом знімала заґратовані вікна.
— Сподіваюсь, що ні.
Алекс показала на маленьку жіночку, яка підіймалась угору парадними сходами. У руках вона мала кілька пакунків із бакалії, що тягнули її донизу, поки вона відмикала замок ключем і відчиняла засув. Із цього кута вона могла бачити, зупинивши зображення одвірка, як вона вводила код у сигналізацію. Вона закривала рукою клавіатуру; побачити послідовність цифр було неможливо.
— Хатня робітниця? — спитав Деніел.
— Мабуть. І за покупками ходить.
— Це добре?
— Можливо, і добре. Коли матиму нове обличчя, можливо, зможу походити за нею слідом і трішки постежити.
— А я? — перепитав Деніел. — Мене вже давненько в новинах не показували.
— Деніеле, ми вже давненько новини не дивились, — зазначила вона.
— О, гадаєш вони зараз розігрують історію про поганця?
— Можливо. Маємо перевірити.
— Хочеш подивитись новини? — гукнула Вал із кімнати поруч.
— Ні, якщо ти зараз дивишся телевізор, — увічливо відповів Деніел.
— Ліворуч від холодильника, у шафці, є ще один, через дві шафки, — мовила вона до нього.
Деніел, підійшовши до вказаної шафки, відчинив дверцята, за якими показався вбудований екран. Дверцята закотились у нішу збоку.
— Пречудово, — мовив Кевін, відвівши на півсекунди погляд від власного ноутбука.
Алекс знову взялася до свого дослідження, а Деніел тим часом перемикав канали, поки не знайшов цілодобовий канал новин. Увімкнувши негучно звук, він повернувся до неї і сів поруч.
Алекс не чула, як Вал підвелася, та раптом білявка перехилилась через її плече.
— Оце справді прісненько, — відкоментувала вона.
— Якщо додати у рівняння те, що я можу померти, стає гостріше, — відповіла Алекс.
— Ти казала, що тобі нове обличчя потрібне?
— У, так. Бач, через синці та пов’язки мене легко запам’ятовувати.
— А у твоїй справі погано, коли тебе запам’ятовують?
— Погано.
— Я можу це зробити.
— Що? — спитала Алекс.
— Зробити тобі нове обличчя.
Алекс озирнулась, і тепер її увагу було прикуто цілковито до Вал. — Що ти маєш на увазі?
Розділ 26
— Було б легше, аби ти припинила робити дві речі водночас, — нарікала Вал.
— Даруй, у мене такий собі дедлайн.
— Просто тримай голову рівно.
Алекс щосили старалась. Вона сиділа з ноутбуком Кевіна на колінах і навушниками у вухах. Коли Карстен їхав в авто, вона могла чути обидві сторони, що беруть участь у розмові. На жаль, Карстен здебільшого, перебуваючи за кермом, телефонував своїй єдиній доньці Ерін. Вони майже без упину розмовляли про онучку — ту, фото якої було в кулоні у Алекс, — тому після перших сорока хвилин розмов про те, яка додитсадкова програма без проблем забезпечить зрештою вступ до університету з Ліги Плюща[7], Алекс почала прокручувати вперед, щойно чула голос доньки, або, якщо Карстен перебував у кабінеті, то особливий тон, яким він розмовляв тільки з Ерін. Вони розмовляли набагато більше, ніж уявляла собі Алекс. Розім’явши пальці, вона натиснула кнопку «Грати». Ерін досі белькотіла щось про те, щоб узяти Лівві в зоопарк. Алекс нічого не пропустила. Знову натиснула перемотку вперед.
— Знай, що це не ідеально виконане завдання, і ти сама у цьому винна.