Раптом щось загриміло і заглушило його голос; лунко загув метал, і корабель здригнувся, затремтів.
І зразу після цього стало чути якийсь тихий свист. Монотонний, одноманітний свист долітав звідкись згори. Що це?.. Василь Рижко глянув на вчених. Гуро міцно стискував у руці свою люльку. Сокіл прислухався із стривоженим обличчям. Брови академіка Риндіна зійшлися на переніссі. А свист усе не стихав. Василь через силу набрав у груди повітря. Він помітив, що і Сокіл дихає так само важко…
Раптом Риндін кинувся до дошки, де містилися рукоятки керування повітряними апаратами. Він повернув одну з них, другу. Свист не стихав. Риндін обернув до товаришів зблідле обличчя.
— Негайно одягти скафандри! Василь одягне мій. Я зачиняюсь у навігаторській рубці. Гуро, ви керуватимете роботами. У борті ракети пробоїна. І крізь цей отвір виходить у міжпланетний простір наше дорогоцінне повітря. Одягати скафандри! Негайно!
Монотонний, одноманітний свист не стихав. Риндін, швидко перебираючи руками петлі на стелі, пересувався до навігаторської рубки. Але перед тим, як зачинити за собою двері, він спинився на хвилинку і додав:
— Я думаю, це — метеорит. Будемо сподіватись, що він один. До роботи!
Двері глухо зачинилися за ним. Метеорит?.. Пробив стіну ракети?.. Василь нервово стиснув кулаки. На хвилинку він утратив уміння думати, здатність володіти собою.
Ще один удар струснув ракету. Цей удар ніби був сигналом: по металевих стінках ракети забарабанив рясний дощ дрібних ударів.
Метеорит був не один!..
8. ЩО НАРОБИВ МЕТЕОРИТ
Василь Рижко відчув неприємну слабість у ногах. Він закусив губу і поглянув на Гуро і Сокола. Вони вже були в скафандрах і тепер одягали шоломи. А він ще стоїть!..
Тут, у ракеті, це було дуже легко — адже скафандр і навіть металевий шолом нічого не важили. Ось уже все тіло в скафандрі… ось одягнено й шолом. Дотепний пристрій давав змогу загвинтити шолом зсередини, без сторонньої допомоги. Так. Тепер повернути оцю ручку, як показував Василеві ще позавчора Гуро. Готово! До шолома почав надходити кисень з циліндрів на спині, заряджених оксилітом. Так звалася чудесна хімічна речовина, що забирала з повітря в шоломі вуглекислоту і шкідливі залишки дихання людини, а замість них виділяла з себе кисень.
Крізь товсте, але прозоре скло шолома було видно, як Гуро наблизився до дошки керування повітряними апаратами і став вимикати прилади. Сокіл і Василь почули знайомий голос Бориса Гуро:
— Навіщо витрачати повітря? Однаково його витягає крізь отвір космічна безодня!
Звуки голосу вражали: його, здавалося, було чути крізь товсті стіни шолома. Але Василь не задумувався над цим. Його увагу прикувала маленька тремтяча стрілка барометра-анероїда, що висів на стінці каюти. Ця стрілка, яка показувала тиск повітря в каюті, раптом стрибнула ліворуч і швидко проскочила повз цифри. Василь Рижко із страхом дивився на неї: стрілка показувала, що повітря в каюті майже не залишилося. Воно вийшло крізь отвір у стіні ракети… Ось стрілка спиняється, падає, вона вже опинилася біля нуля… Вона здригається і зупиняється остаточно. В каюті, де щойно точилася жвава розмова, зовсім не залишилося повітря. Порожнява, мертва, холодна порожнява…
Василь помітив, як роздуло його скафандр. Рукава роздуло так само, як штани, мов їх розпирало зсередини. Та так воно й було, бо всередині скафандра залишався нормальний тиск. З мимовільним почуттям страху Василь помацав пальцями тканину скафандра: а що, як вона не витримає і розірветься? Що тоді? Кінець…
І знов почувся голос Гуро:
— Рекомендую товаришам увімкнути електричні грілки, бо так можна й замерзнути. Василю, ти не забув, як керувати грілкою?
— Ні!..
— Все ж таки нагадую тобі: на підборідді твого шолома є маленька рукоятка. Вона повертається праворуч. Дуже не повертай, бо враз стане жарко. Краще поволі. Ач, як температура впала! Ртуть у термометрі замерзла!..
Справді, в скляній кульці термометра ртуть лежала на самому дні нерухомою замерзлою грудкою.
Василь негайно повернув рукоятку грілки. Приємне тепло розлилося по скафандру. І знов юнак подумав: як це він чує голос Гуро? Адже справа не тільки в тому, що їх відокремлюють товсті стіни шоломів. Це ще так-сяк. Але, крім того, з каюти зникло геть усе повітря. А саме повітрям поширюються звукові хвилі. Немає повітря — значить і звуки поширюватись не можуть… як же…
— Он як чудово працюють установки. А ми побоювалися, що в порожняві радіохвилі поширюватимуться гірше. Чудесно чути! — знов пролунав голос Гуро. А ось Сокіл йому відповідає — і знов Василь чує все.