– Хто ти? – спитав раджа.
Аріель, ще не вирішивши, як йому поводитися, мовчав,
– Хто ти? – перепитав раджа по-англійськи, думаючи, що Аріель не знає мови хіндустані.
Юнак, як і раніше, мовчав.
Мохіта, в свою чергу, задав те ж запитання мовами бенгалі, маратхі, потім з арійських мов перейшов на дравідські – телугу, таміль, нарешті на тібето-бірманські... Той же результат.
Раджа насупився і сказав:
– Він або глухий, або впертий. Проте я змушу його говорити! – І очі його блиснули. – Ти вмієш літати? – спитав раджа, переходячи знову на хіндустані.
Мохіта не витримав і, підійшовши до Аріеля, вдарив його в потилицю:
– Та говори ж, осел, якщо не хочеш зовсім втратити мову!
Уста Аріеля здригнулись, але він нічого не сказав. Він вирішив: коли прикинеться глухим і не покаже, що вміє літати, – його, можливо, відпустять.
Раджа вирвав з рук слуги віяло, яким той обвівав його, і кинув на Мохіту, затупотів ногами, заревів:
– Негідник! Привів мені якогось йолопа!..
– Змилуйся, владико життя мого! – вигукнув Мохіта, падаючи перед раджею навколішки. – Я не брехав! Запитай їх, – він показав на слуг, – запитай мою дружину Бінтьяба-сіні. Всі бачили, як ця людина чи дух у плоті літав! Накажи бити його канчуками, і він заговорить і полетить!
– Йому не уникнути канчуків, але поки що матимеш їх ти! – Раджа ляснув у долоні.
Завіса праворуч від трону розсунулась. Біля раджі з’явився величезний кучерявий чоловік, як ебенове дерево, з канчуком-семихвісником у руці, завжди готовий виконати наказ владики.
Раджа мовчки показав на Мохіту. Кат, з свистом змахнувши канчуком, ударив. Мохіта, лежачи на підлозі, несамовито заверещав і весь скоцюрбився, підібгавши руки й ноги.
Аріель випростався і раптом сказав:
– Припиніть це! Так, я можу літати!
Канчук ката застиг у повітрі, а раджа з переляку відкинувся на подушки, потім закричав до слуг:
– Тримайте міцніше вірьовку! Якщо полетить, усім вам голови позриваю!
Аріель опустився на підлогу. Мохіта охав, але обличчя його сяяло. Гроза минула! Він підвівся рачки і сів тут же на підлозі.
– Хто ти? – знову спитав раджа, не без страху дивлячись на Аріеля.
Аріель найбільше побоювався того, що його можуть відправити назад у Дандарат, і тому сказав:
– Я не знаю, хто я і звідки прийшов.
Раджа був зовсім спантеличений.
– Як же так ти не знаєш? Ти ж залетів у мій парк з вулиці. Ну, а раніше де ти був?
– Я про це знаю стільки ж, скільки знає новонароджене немовля. Я усвідомив себе на вулиці, звідки прилетів. – Аріель говорив перше-ліпше, що йому спадало на думку.
– Але звідки ж ти знаєш про новонароджених немовлят? – спитав раджа.
Аріель збентежився, не знаючи, що відповісти.
– Ти, здається, плутаєш, – сказав раджа. Але в його голосі вже не було гніву.
Літаюча людина глибоко вразила його уяву. З цією чудесною людиною треба бути обережнішим. І потім, яке надбання! Ні фараони, ні наймогутніші імператори й королі не мали такої іграшки! Якби тільки приручити цього двоногого птаха!..
– Як тебе звуть?
Аріель подумав і відповів:
– Сіддха.
Це було ім’я одного з духів індуської міфології.
– Сіддха? Хай буде Сіддха, – сказав після паузи раджа.
– Найвсемилостивіший владико! – нагадав про себе, оживши, Мохіта.
Раджа кинув на нього ласкавий погляд і сказав:
– Скарбник видасть тобі крор рупій... І сімсот лаків[10] рупій... за сім шрамів на тілі, які ти дістав.
Мохіта вклонився до землі. Стільки тисяч рупій раджа, звичайно, не дасть йому, та все ж не залишить без нагороди.
– Послухай, Сідха, залишайся у мене, і ти не жалкуватимеш.
В залу ввійшла раджина Шьяма.
Шьяма була в національному вбранні. Золотий обруч художньої карбованої роботи прикрашав чоло і був прикріплений до чорного волосся шпилькою з великими каменями смарагдів і кривавих рубінів, масивне намисто кованого золота облягало шию, на ногах низько спускалися платинові обручі з брязкальцями. На ній було яскравозелене плаття, як і належить правовірній, і руки її від пліч до кистей вкривали золоті зап’ястя, перев’язані шовковими шнурками, що підтримували також і ламкі скляні браслети, спущені на кисті рук. Серед усіх цих оздоб тубільної роботи на руках раджини було кілька золотих браслетів з коштовними каменями роботи найкращих паризьких ювелірів.
Дивлячись на неї, важко було собі уявити, що ця жінка, схожа на казкову царицю, вміє ходити в європейських платтях і туфлях на високих каблуках.
– Послухай, Шьяма... – сказав раджа. – Мохіта роздобув мені чудо.
10
Крор -