Кахартез зняв свого офіційного капелюха. Потреби дотримуватися протоколу більше не було.
— Що це означає для нашого Народу?
— Важко сказати. Є найкращий і найгірший сценарії. Наш таємний гість міг дізнатися про нас усе, що хотів, і тепер може зробити з нашою цивілізацією що завгодно.
— А найкращий сценарій?
Фоулі зітхнув.
— Це і був найкращий сценарій.
Командир Рут викликав Холлі до свого офісу. Кімната просякла сигарним димом, незважаючи на очищувач, умонтований над столом. Фоулі уже був там, його пальці бігали по клавіатурі командира.
— Сигнал виходив із якогось місця в Лондоні,— сказав кентавр.— Ми про нього дізналися, тому що саме цієї миті я випадково глянув на монітор.— Він упав на клавіатуру і потрусив головою.— Неймовірно. Якась нова гібридна технологія. Дуже схожа на нашу іонну систему, але не ідентична — на волоску від нашої.
— Зараз не важливо, як саме,— сказав Рут.— Мене більше непокоїть, хто.
— Що я можу зробити, сер? — запитала Холлі.
Рут підвівся і підійшов до мапи Лондона на плазмовому моніторі.
— Я хочу, щоб ти підписала пропуск, вирушила нагору і чекала. Якщо нас знову запеленгують, мені потрібен хтось для швидких дій. Цю штуку записати ми не можемо, але стежитимемо за сигналом. Щойно він з’явиться на екрані, ми вишлемо тобі координати, і ти зможеш провести розслідування.
Холлі кивнула.
— Коли найближче виверження?
Виверженням вони називали сплески магми, якими офіцери Рекону користувалися, щоб у титановому транспортері потрапити на поверхню землі. Пілоти транспортерів казали, що вони «катаються на магмі».
— Тут нам не пощастило,— відповів Фоулі.— Найближчі кілька днів нічого не намічається. Доведеться тобі летіти туристичним транспортером.
— А ізоляція?
— Я підключив живлення до Стоунхенджу і наших найближчих баз. Доведеться ризикнути. Ти повинна летіти на поверхню, ми маємо лишатися на зв’язку. Від цього залежить майбутнє нашої цивілізації.
Холлі відчула, як їй на плечі впав важкий тягар відповідальності. Щось оте, від чого «залежить майбутнє нашої цивілізації», останнім часом трапляється частіше і частіше.
ГЛАВА 3: НА КРИЗІ
Ан Фан», Найтсбрідж
ВИБУХ Батлерової звукової гранати зніс двері кухні, розкидав металеве приладдя, немов то була суха трава. Акваріум розбився, і все, що від нього лишилося,— калюжа, уламки плексигласу і здивовані омари. Вони повзали серед цього безладу з піднятими клішнями. Працівники ресторану лежали на підлозі, зв’язані й мокрі, але живі. Батлер їх не звільнив. Істерика йому зараз не потрібна. Розбереться з ними пізніше, коли загрозу буде нейтралізовано.
Старенька ворухнулася, сіпнулася в бік дверей. Дворецький перевірив її зіниці. Під лобом, не сфокусовані. Безпечна. Але все одно револьвер у жінки забрав. Зайва обережність не завадить. Сьогодні це правило знову підтвердилося. Якби мадам Ко побачила, що сьогодні сталося, вона власноруч би вивела його тату про закінчення курсу.
Кімната була чистою, але охоронця все одно щось турбувало. Військова інтуїція не давала йому спокою, колола, як зламана кістка. Батлер знову пригадав мадам Ко, свого сенсея з Академії. Головна функція охоронця — захищати свого начальника. Начальника не можна пристрелити, якщо ви закриваєте його собою. Мадам Ко завжди називала працедавця начальником. Бо з начальником: у дружні стосунки не вступають.
Цікаво, чому на думку спало саме це правило? Чому саме воно, з кількох сотень, які мадам Ко намагалася запхати йому в голову? Власне, це очевидно. Він порушив перше правило особистого захисту, залишивши свого начальника незахищеним. Правило друге: Не розвивати до начальника емоційну прихильність. Тут він теж облажався. Він так прив’язався до Артеміса, що це почало впливати на його спостережливість.
Він так і бачив перед собою мадам Ко, нічим не примітну жінку в костюмі хакі, що для всього світу була лише звичайною японською домогосподаркою. Але скільки домогосподарок цієї національності можуть так швидко нанести удар, що аж повітря свистить? Ти зганьбив себе, Батлере. Зганьбив своє ім’я. Краще б уже ти пішов чоботи латати. Твого начальника уже нейтралізували.
Батлер рухався немов уві сні. Повітря наче утримувало його, не давало бігти до дверей кухні. Він знав: щось має статися. Арно Блант — професіонал. Може, й пихатий — цей гріх часто трапляється серед охоронців,— але все одно професіонал. Такі ніколи не забувають про вушні тампони, якщо існує ймовірність стрілянини.