— Усе гаразд? — запитав Граб.
— Так, капрале. Усе гаразд. І не завдяки вам.
У Граба вистачило нахабства образитися.
— Я стояв на варті, капітане. Ми не можемо всі бути героями.
Типовий Граб. Для всього у нього знайдеться виправдання. З ним вона розбереться пізніше, а зараз потрібно якомога швидше дістатися Поліцейської Плази і дізнатися, чому Рада закрила місто.
— Думаю, треба повертатися до штаб-квартири,— запропонував Граб.— Якщо на нас напали люди, може, хлопці з розвідки захочуть мене про них розпитати.
— Думаю, мені потрібно повертатися до штаб- квартири, а ви маєте лишатися тут і наглядати за арештованими, доки знову не увімкнуть живлення. Як ви вважаєте, чи впораєтеся? Чи ви недієздатні через зламаний ніготь?
Каштановий йоржик волосся у Холлі наїжачився, круглі карі очі суворо дивилися на Граба.
— Ні, Холлі... капітане. Довіртеся мені. Усе під контролем.
«Сумніваюся»,— подумала Холлі й рушила до Поліцейської Плази.
У місті запанував хаос. Усі громадяни на вулицях із недовірою витріщалися на свої прилади. Деякі юні ельфи не мали сили винести втрату мобільного телефону. Вони йшли вулицею та схлипували.
Допитливі ельфи потяглися до Поліцейської Плази, як метелики до світла. І то було майже буквально, адже штаб-квартира ЛЕП була мало не єдиним освітленим місцем у місті. Звісно, живлення отримали лікарні та служби невідкладної допомоги, але окрім них єдиною державною організацією, що продовжувала працювати, була ЛЕП.
Холлі проштовхалася через натовп. Черги до довідкових бюро тяглися вниз по сходах аж на вулицю. Сьогодні всі ставили лише одне питання: «Що сталося з живленням?»
Це питання крутилося і на язиці у Холлі, коли вона пробилася до командного пункту, але вона лишила його при собі. В кімнаті уже було повно капітанів, до яких приєдналися троє регіональних командирів й усі семеро членів Ради.
— Ага,— сказав голова Кахартез.— Останній капітан.
— Я не отримала аварійного живлення,— пояснила Холлі.— Автомобіль не службовий.
Кахартез поправив офіційного конусоподібного капелюха.
— Немає часу на виправдання, капітане. Містер Фоулі готовий розпочати брифінг. Чекали лише на вас.
Холлі зайняла своє місце за капітанським столиком поруч із Траблом Кельном.
— Із Грабом усе гаразд? — прошепотів той.
— Ніготь зламав.
Трабл закотив очі.
— Не сумніваюся, що тепер він накатає скаргу.
Через двері протупотів кентавр Фоулі, в руках у нього була купа дисків. Фоулі — технічний геній ЛЕП, і завдяки його інноваціям у галузі безпеки люди ще й досі не знайшли підземну цивілізацію ельфів. Та, може, все уже змінилося.
Кентавр вправно вставив диск в операційну систему, відкрив кілька вікон на плазмовому моніторі завбільшки зі стіну. На екрані з’явилися якісь складні алгоритми і хвильові графіки.
Фоулі голосно відкашлявся.
— Спираючись на ці дані, я порадив голові Кахартезу ініціювати ізоляцію.
Командир Рекону Рут прикусив незапалену грибкову сигару.
— Думаю, я висловлю думку всієї кімнати, Фоулі, якщо скажу, що не бачу нічого, крім ліній і закарлючок. Звісно, вони мають сенс для такого розумного поні, як ти, але решті з нас доведеться пояснити все простою гномською мовою.
Фоулі зітхнув.
— Простими словами. Дуже простими. Нас запеленгували. Досить зрозуміло?
Так. У кімнаті запанувала тиша. «Запеленгували» — старий термін від військово-морського флоту, коли ще користувалися сонарами. «Запеленгували» — так казали, коли визначали місце розташування. Хтось знав, що під землею були ельфи.
Рут отямився першим.
— Запеленгували. І хто ж нас запеленгував?
Фоулі знизав плечима.
— Не знаю. То було лише кілька секунд. Не встиг нікого впізнати. Навіть відстежити сигнал було неможливо.
— Що вони засікли?
— Багато чого. Усе, що є під Північною Європою. Скопи, сентинелі, камери. Уся інформація звідти.
Катастрофічні новини. Хтось за кілька секунд отримав усі дані щодо спостережень ельфів за Північною Європою.
— То була людина,— спитала Холлі,— або прибулець?
Фоулі показав на цифрове зображення променя.
— Не можу сказати напевне. Якщо це людина, то вона скористалася чимось новеньким. Такого приладу я ще не бачив. Таких технологій іще ні в кого не з’явилося, наскільки мені відомо. Що б то не було, воно прочитало нас, немов відкриту книгу. Усі мої застережні заходи просто не спрацювали, ніби їх і не було.