Выбрать главу

«Усе правильно, — подумав чоловік. — Як у “Во­лодарі кілець”. Фантастичні істоти. Усе правильно».

Потім острів вибухнув, і людина припинила пік­луватися про фантазії, і почала хвилюватися про свої штани, які щойно зайнялися.

Коли всі четверо чоловіків опинилися в повітрі, Холлі вирішила, що час давати драла з цього остро­ва. Вона стрибнула вгору з положення навпочіпки, в повітрі увімкнула крила і стрілою полетіла до вра­нішнього неба.

— Просто чудово, — сказав Фоулі. — Ти знаєш, що вони називають цей рух «зліт Холлі», га?

Холлі дістала зброю, щоб за допомогою серії ко­ротких пострілів відтягнути невагомих чоловіків по­далі від острова.

— Я рятую їхні життя, Фоулі. Поговоримо пізніше.

— Шкода, подруго. Я хвилююся. Я багато говорю, коли хвилююся. Кабалліна думає, що це — спосіб са­мозахисту. У будь-якому разі, це — зліт Холлі. Ти так само злетіла під час тієї перестрілки на даху в Дармштадті. Майор Кельп побачив це на відео. Те­пер вони використовують знятий матеріал в Акаде­мії. Ти не повіриш, скільки кадетів зламали собі кіс­точки, пробуючи повторити його.

Холлі вже зібралася попросити свого друга за­ткнутися, коли Шеллі запалив метан, спустошуючи свої старі запаси і посилаючи тонни уламків угору.

Ударна хвиля, подібно до велетенського кулака, під­кинула ельфійку вгору, і вона почала перекидатися в повітрі. Холлі відчула, як її костюм стиснувся, щоб зменшити силу удару, а його крихітні лусочки зімк­нулися проти ударної хвилі подібно до щитів ба­тальйону демонів. Почулося невелике шипіння, коли в шоломі спрацювали подушки безпеки, захи­щаючи головний і спинний мозок. Дані на екрані за­мерехтіли, різко підскочили, а потім усе прийшло в норму.

Світ замигтів блакитним і сірим. Штучний гори­зонт на її екрані зробив декілька обертів і, нарешті, зупинився, хоча Холлі зрозуміла, що насправді обер­талася вона, а не екран.

«Жива. Усе ще жива. Потрібно менше сперечатися».

Голос Фоулі увірвався в її думки.

— Серце в нормі, хоча я не знаю чому. Могла б подумати над тим, що з ними робити зараз. Ти бу­деш рада дізнатися, що ці чотири людини врятовані, але ти ризикувала своїм життям і моїми технологі­ями через них. А що, коли одна з моїх «плаваючих штучок» потрапила б у людські руки?

Намагаючись повернути контроль над устатку­ванням, Холлі використала комбінацію жестів і ми­гань, щоб на кілька секунд увімкнути деякі з двана­дцяти двигунів її крил.

Вона трохи підняла свій шолом, щоб відкашлятися, а потім відповіла на звинувачення.

— Я в нормі, дякую, що запитав. А все устатку­вання ЛЕП оснащене дистанційними детонаторами. Навіть я! Таким чином, твої дорогоцінні дротики можуть потрапити в людські руки тільки в тому разі, якщо твоє устаткування буде невдалим.

— Це дещо нагадало мені, — сказав Фоулі. — Я маю позбавитися тих дротиків.

На землі було справжнє стовпотворіння. Здава­лося, вже половина жителів Ґельсінкі почала спус­кати свої яхти на воду. Ціла флотилія судів, на чолі з катером берегової служби, вирушила до місця ви­буху. Два потужні гвинти розігнали катер до такої швидкості, що ніс піднімався над водою. Сам кракен був прихований димом і пилом, але обвуглені фрагменти його броні сипалися дощем униз у ви­гляді вулканічного попелу, вкриваючи палуби судів і утворюючи темну ковдру над поверхнею Балтій­ського моря.

За двадцять метрів ліворуч від Холлі, в повітрі над брижами, що потроху заспокоювалися після ви­буху, пропливали чоловіки з щасливими обличчями, штани лахміттям висіли на їхніх торсах.

— Я здивована, — сказала Холлі, змінюючи масш­таб зображення чоловіків. — Ніяких криків і ніхто навіть не наклав у штани.

— Трішки заспокійливого в дротиках, — захихикав Фоулі. — Так, так, тільки одна крапелька. Досить, щоб заспокоїти троля, що залишився без своєї матусі.

— Тролі іноді їдять своїх матусь, — прокоменту­вала Холлі.

— Точно.

Фоулі зачекав, поки чоловіки не спустилися до висоти трьох метрів над поверхнею океану, і послав сигнал, щоб підірвати крихітні бомби в кожному дротику. Чотири маленьких вибухи супроводжува­лися чотирма гучними сплесками. Чоловіки перебу­вали у воді лише декілька секунд, потім їх підібрала берегова служба.

— Добре, — сказав кентавр, явно заспокоївшись. — Відвернене потенційне лихо, і ми сьогодні зробили добру справу. Піднімайся і повертайся на станцію до шаттлу. Я не сумніваюся, що майор Кельп захоче по­чути детальний звіт.