«Зажди хвилинку — я прочитаю пошту. Я повинна прочитати її, Фоулі. Це важливо».
Іконка пошти, що спалахнула на дисплеї капітана, була помічена ім’ям Артеміса. Артеміс і Холлі закодували кольором свої поштові іконки. Зеленими були загальні листи, синіми — ділові, а червоними — термінові. Іконка пошти в дисплеї Холлі пульсувала яскраво-червоним. Вона моргнула на іконку, відкриваючи коротке повідомлення.
«Мати помирає, — прочитала вона. — Будь ласка, приїзди швидше. Приведи Номера Один».
Холлі відчула холодний жах у животі, і світ, здавалося, похитнувся перед її очима.
Мати помирає. Приведи Номера Один.
Ситуація має бути відчайдушною, якщо Артеміс просив, щоб вона привела могутнього чаклуна-демона.
Вона повернулася в день із минулого, вісімнадцять років тому, коли померла її власна мати. Минули майже два десятиліття, але втрата все так само заподіювала біль, як відкрита рана. Раптом її уразила думка.
Це було не вісімнадцять років тому, а двадцять один. Мене не було три роки.
Корал Холлі була доктором судна ЛЕПу, яке патрулювало Атлантику, очищуючи море після людей і захищаючи вимираючі види. Її було смертельно поранено, коли особливо огидний на вигляд танкер скинув на їхню субмарину радіоактивні відходи. Брудна радіація — отрута для Народу, і її матері вистачило тижня, щоб померти.
«Я змушу їх сплатити за все, — присягалася Холлі, плачучи біля ліжка матері у клініці Гавани. — Я вистежу кожного з тих Людин Бруду!
— Ні, — сказала її мати з дивовижним зусиллям. — Я побудувала свою кар’єру на порятунку живих істот. Ти повинна зробити те саме. Руйнування не стане моїм спадком.
Це була одна з останніх речей, які вона вимовила. Через три дні Холлі у своїй зеленій парадній формі, застебнутій до підборіддя, з кам’яним обличчям стояла на церемонії рециркуляції її матері. Омнітул, який мати подарувала їй на закінчення навчання, висів у кобурі на паску. Порятунок істот. Так Холлі прийшла в розвідку.
І тепер мати Артеміса помирала. Холлі зрозуміла, що вона ніколи не думала про Артеміса як про людину, тільки як про друга.
— Я маю потрапити в Ірландію, — сказала вона.
Фоулі не став сперечатися: він крадькома стягнув термінову пошту з екрана Холлі.
— Лети. Я можу прикрити тебе на декілька годин. Я скажу, що ти проводиш Ритуал. Нам пощастило, що сьогодні ввечері буде місяць уповні, і в нас є декілька чарівних ділянок біля Дубліна. Я пошлю повідомлення до Восьмої Секції. Можливо, Кван відпустить Номера Один з чаклунської лабораторії на декілька годин.
— Дякую, старий друже.
— Будь ласка. Тепер лети. Я збираюся вийти в їхні мережі, провести там трохи часу, контролюючи їхнє базікання. Можливо, я зможу посіяти декілька ідей у людських ЗМІ. Мені подобається думка про підземну кишеню природного газу. Це — майже правда.
Майже правда.
Холлі не змогла утриматися від застосування цієї фрази до пошти Артеміса. Так ірландський хлопчик часто управляв людьми, кажучи їм майже правду.
Вона тихо докорила собі. Звичайно, ні. Навіть Артеміс Фаул не брехав би про такі серйозні речі.
У кожного є свої межі.
Чи не так?
ГЛАВА 3: ВІДЛУННЯ МАГІЇ
АРТЕМІС Старший зібрав свій загін у конференц-залі маєтку Фаулів, що спочатку був призначений для бенкетів. Донедавна високі готичні арки були приховані під підвісною стелею, але Анджеліна Фаул наказала зняти її, і зал відновили в його первинному вигляді.
Артеміс, його батько і Батлер сиділи на чорних шкіряних стільцях від Марселя Брейєра навколо скляного столу, за яким легко могли розміститися ще з десяток людей.
«Нещодавно за цим столом сиділи контрабандисти, — думав Артеміс. — Не кажучи вже про лордів злочинного світу, хакерів, біржових махінаторів, фальшивомонетників, чорних торговців і злодіїв-домушників. Старий сімейний бізнес».
Артеміс Старший закрив свій Ноутбук. Він був блідий і здавався дуже виснаженим, але в його очах яскраво світилась колишня рішучість.
— План такий. Ми повинні знайти не просто інший варіант, а якнайбільше можливих рішень. Батлер візьме літак і вирушить у Китай. Немає часу для офіційних каналів, тож, можливо, тобі вдасться знайти злітну смуту, де вильоти контролюються не так жорстко.
Батлер кивнув.
— Я знаю таке місце. Я можу злітати туди і назад за два дні.
Артеміс Старший був задоволений.
— Добре. Літак заправлений і готовий до польоту. Я вже зібрав екіпаж і потурбувався про запасного пілота.