— Номер Один уже в дорозі. Вони відправляють підйомник у Восьмій Секції. Шляху назад немає, тож що б нам не треба було зробити, це слід робити швидко.
— Добре. Будь-яка допомога стане мені в нагоді.
їхня розмова припинилася, тому що смертельна хвороба Анджеліни Фаул повністю зайняла їхні думки. Вона була бліда, і запах лілій висів у повітрі.
Артеміс крутив у руках веб-камеру. Раптом вона впала і закотилася під ліжко.
— От же ж прокляття, — вилаявся він, стоячи навколішках і простягнувши руку у темряву. — Я не можу... Я просто не можу...
І раптом уся жахливість ситуації звалилась на нього.
— Що я за син? — прошепотів він. — Брехун і злодій. Усе своє життя мама тільки те і робила, що любила і намагалася захистити мене, а тепер вона може померти.
Холлі допомогла Артемісу підвестися.
— Ти вже зовсім інша людина, Артемісе, і ти любиш свою матір, чи не так?
Артеміс важко зітхнув.
— Так. Звичайно.
— Отже, ти хороший син. І твоя мама побачить це, як тільки я її вилікую.
Холлі смикнула шиєю, і магічні іскри полились з кінчиків її пальців, закручуючись у вигляді перевернутого конуса.
— Ні, — випалив Артеміс. — Може, було б краще спочатку перевірити всі симптоми?
Холлі затисла іскри в кулак. Підозріло.
Вона зняла шолом і наблизилася до Артеміса, ближче, ніж він того хотів, упиваючись у нього своїм важким поглядом. Було дивно бачити, як її власне око дивиться на неї.
— Ти щось зробив, Артемісе?
Артеміс стійко зустрів її пильний погляд. Здавалося, що його очі були наповнені лише сумом.
— Ні. Просто з мамою я поводжуся навіть обережніше, ніж із самим собою, ось і все.
Підозра Холлі народилася з багаторічного досвіду спілкування з Артемісом, тому вона і замислилась, чому раптом саме зараз він не хоче дозволити їй використовувати магію, якщо раніше це ніколи його не турбувало. Можливо, він уже сам випробував цей засіб. Може, потік часу не забрав у нього вкрадену магію, як він стверджував.
Вона поклала свої долоні на скроні Артеміса і притислась чолом до його чола.
— Припини, Холлі, — протестував Артеміс. — У нас немає на це часу.
Холлі не відповіла, заплющила очі та сконцентрувалась. Артеміс відчув, як у голові розтікається тепло і знайоме гудіння магії. Холлі досліджувала його. Це тривало лише секунду.
— Нічого немає, — сказала вона, випускаючи його. — Лише відлуння магії. Але жодної сили.
Артеміс відступив назад, відчуваючи легке запаморочення.
— Я розумію твої підозри, Холлі. Я на це заслужив. А тепер можеш оглянути мою маму, будь ласка?
Холлі зрозуміла, що до цього моменту вона уникала робити щось більше, ніж просто побіжно глянути на Анджеліну Фаул. Уся ця ситуація викликала занадто багато болісних спогадів.
— Звичайно, Артемісе. Вибач за дослідження. Я мала переконатися, що все гаразд.
— Мої почуття не важливі, — сказав Артеміс, узявши Холлі під лікоть. — Тепер моя мати. Будь ласка.
Холлі довелося змусити себе оглянути Анджеліну Фаул належним чином, і як тільки вона це зробила, глибоко вкорінений страх прокинувся у її душі і по руках і ногах побігли сироти.
— Я знаю, що це, — прошепотіла вона. — Знаю.
— Ці симптоми тобі знайомі? — запитав Артеміс.
Обличчя і руки його матері були вкриті прозорим гелем, що сочився з її пор, а потім парою підіймався вгору. Очі Анджеліни були широко розплющені, але видно було лише білки, а її пальці стискали простирадло, ніби чіпляючись за життя.
Холлі зняла з пояса аптечку, поклала її на тумбочку і за допомогою тампона взяла зразок гелю.
— Цей гель. Цей запах. Цього не може бути. Не може.
— Чого не може бути? — запитав Артеміс, і його пальці вчепились у її передпліччя.
Холлі проігнорувала його, натягнула свій шолом і зв’язалась із Поліцейською Плазою.
— Фоулі? Ти там?
Кентавр відповів після другого гудка.
— Тут я, Холлі. Прикутий до столу. Майор Кельп відправив мені кілька листів із запитанням, де ти є. Я спекався від нього байкою про Ритуал. Я думаю, у тебе є приблизно...
Холлі перервала його базікання.
— Фоулі, послухай мене. Мати Артеміса. Думаю, ми маємо справу з чимось... Я думаю, це серйозно.
Настрій кентавра миттєво змінився. Холлі підозрювала, що він розводив балаканину лише для того, щоб приховати своє занепокоєння. Врешті-решт, повідомлення Артеміса було безрадісним.
— Добре. Я зараз зв’яжусь із комп’ютерною системою маєтку. Запитай в Артеміса його пароль.
Холлі підняла маску, щоб подивитися Артемісу в очі.
— Фоулі потрібен твій пароль безпеки.