Артеміс Старший указав синові на герб і девіз, вирізані на дерев’яному щиті, який висів над каміном.
— Aurum potestas est. Золото — це влада. Ніколи не забувай це, Арті. Доти, доки «зелені» не мають багатства, їх ніхто не слухатиме.
Молодший Артеміс розривався між батьками. Його батько був типовим представником сімейства Фаулів. Династія Фаулів процвітала декілька століть завдяки їхній прихильності до багатства, і Артеміс не сумнівався, що його батько знайде спосіб ще більше підвищити їхній добробут, а потім уже звернути свою увагу на довкілля. Він любив свою матір, але й фінанси Фаулів мають бути збережені.
— Коли-небудь управління сімейним бізнесом перейде до тебе, — повідомив Артеміс Старший синові, застібаючи ґудзик на пальто. — І коли цей день настане, я з легкістю піду на спокій, тому що знатиму, що ти зробиш Фаулів першими.
— Звичайно, тату, — сказав Артеміс. — Фаули перші. Але цей день настане не через одне десятиліття.
Артеміс Старший засміявся.
— Сподіватимемося, що ні, синок. Зараз я маю йти. Наглядай за своєю матір’ю, поки мене не буде. І не дозволяй їй безрозсудно витрачати статок Фаулів. ОК?
Ці слова були сказані жартома, але за тиждень виявилося, що Артеміс Старший пропав без вісти та ймовірно числився в списках померлих. Останні
слова батька стали кодексом, за яким житиме Артеміс молодший.
«Наглядати за матір’ю і не дозволяти їй безрозсудно витрачати статок Фаулів».
Два місяці потому Артеміс сидів за своїм столом, удивляючись в екран монітора. На екрані були похмуро змальовані подробиці фінансового стану, який швидко зменшився після зникнення його батька. Тепер він, Артеміс, став головою сім’ї, хранителем імперії Фаулів, отже йому треба й поводитися належним чином.
Після того як судно Артеміса Старшого було поховано чорними водами Арктики, його боржники забули про борги, а фальшивомонетники, злодії і контрабандисти перейшли до інших організацій.
— Чи є честь серед злодіїв? — із жалем прошепотів Артеміс. — Не думаю.
Більшість статку Фаулів просто несподівано зникла, і Артеміс залишився без матеріальної підтримки, а з його матір’ю швидко стався нервовий розлад. Також кредитори вимагали свій шматок пирога замість крихт.
Артемісу довелося продати з аукціону ескіз Рембрандта, тільки для того, щоб сплатити по заставі за маєток і розплатитися з іншими боргами.
Мати не робила стан речей легшим. Вона відмовлялася вірити в те, що Артеміс Старший пропав безвісти й обдурив її з майбутньою місією врятувати світ, залишивши лише борги.
Артеміс тим часом готував експедицію, щоб знайти батька. Це дуже важко, коли тобі дванадцять років, тебе не сприймають усерйоз у дорослому світі, незважаючи на різні призи в мистецтві і музиці, не кажучи вже про понад десяток прибуткових патентів і свідоцтв про авторські права, поширених в усьому світі. Артемісу був потрібен час, щоб скласти статок, але часу не вистачало. Гроші були потрібні зараз.
Артеміс хотів створити спеціальну кімнату, щоб простежувати в Інтернеті і світових каналах новин будь-яку інформацію про батька. Для цього було потрібно, принаймні, двадцять комп’ютерів. Також була група арктичних дослідників, що чекала в одному з московських готелів наступну частину плати за пошуки. Плати, якої Артеміс не мав.
Артеміс подивився на стрілку свого годинника.
«Час, нарешті, зробити це», — подумав він.
Анджеліна Фаул ридала, уткнувшись у подушку на ліжку, коли він увійшов. Його серце забилося швидше від цього видовища, але він стиснув руки в кулаки і пообіцяв собі бути сильним.
— Мамо, — він помахав рахунком. — Що це?
Анджеліна витерла сльози хусточкою, підвелася на ліктях, намагаючись сфокусуватися на синові.
— Арті, маленький Арті. Підійди і сядь поруч.
Під очима Анджеліни утворилися чорні кола через туш, а сама вона була блідою, майже напівпрозорою.
Будь сильним.
— Ні, мамо. Ніяких посиденьок і задушевних розмов. Я хочу, щоб ти мені пояснила, на що пішов цей чек на п’ятдесят тисяч євро, відправлений до центру дикої природи в Південній Африці.
Анджеліна була збита з пантелику.
— Південна Африка, любий? Хто пішов до Південної Африки?
— Ти послала цей чек на п’ятдесят тисяч євро в Південну Африку, мамо. Мені потрібні були ці гроші для того, щоб організувати полярну експедицію.
— П’ятдесят тисяч? Ця цифра мені знайома. Я обов’язково запитаю твого батька, коли він повернеться. Він би краще сьогодні не спізнювався на обід або я буду засмучена.