«Включаючи мене самого, — подумав Артеміс. — Я використав магію на моїй матері, тому ймовірно я теж заражений».
— Ми введемо карантин у маєтку, — відповів кентавр, — Доки ніхто не використав магію на твоїй матері, спеллтропія не пошириться.
— Я сумніваюся, що моя мати — єдиний пацієнт. Просто надто багато збігів. Імовірно є також інші випадки зараження, хтозна, як далеко зайшла ситуація.
Фоулі хрюкнув. Він був згоден із цією версією.
— Отже, скажи нам, Артемісе, що це за досить просте рішення?
— Я повертаюся назад у часі і рятую лемура, — вимовив Артеміс, мило посміхаючись, неначе він запропонував приємну літню прогулянку.
Настала тиша. Цілковита тиша протягом декількох хвилин, яка була перервана тихим іржанням Фоулі, що заїкався.
— Ти повернешся...
— ... у минуле, — скептично закінчила Холлі.
Артеміс сів у зручне крісло, зчепив пальці рук і кивнув.
— Надати вам аргументи? Будь ласка, я готовий.
— Як можна бути таким самовдоволеним? — запитала Холлі. — Після всіх трагедій, які ми бачимо, врешті-решт багато твоїх планів завдали шкоди.
— Я сповнений рішучості, а не самовдоволений, — виправив Артеміс. — Зараз немає часу на розсудливість. У моєї матері залишилося в запасі декілька годин, і у нас теж не більше.
Фоулі все ще був здивований.
— Ти можеш уявити, скільки потрібно провести засідань Комітету Конституції, хоч би для того, щоб нам дозволили довести питання з цією проблемою до засідання Ради?
Артеміс похитав пальцем.
— Я прочитав Книгу Народу. Вона не поширюється на людей і демонів. Якщо Номер Один добровільно захоче мені допомогти, у вас не буде юридичного права, щоб зупинити його або мене.
Холлі вирішила приєднатися до дискусії.
— Артемісе, це безумство. Подорож у часі була заборонена через те, що потенційні наслідки через щонайменше втручання можуть бути катастрофічними.
Артеміс похмуро посміхнувся.
— Ми не можемо втручатися в час, Артемісе. Людині дозволено жити своїм життям.
Артеміс знав: щоб наступний аргумент був переконливим, він повинен встати і майстерно зіграти звинувачення, але він не міг. Він збирався жорстоко розіграти одного зі своїх близьких друзів, і відчуття провини було майже нестерпним.
— Ти вже втрутилася, Холлі, — вимовив він, змушуючи себе подивитися їй в очі.
Ці слова викликали тремтіння у ельфійки. Вона підняла забрало свого шолома.
— Що ти маєш на увазі?
— Ти вилікувала мою матір. Вилікувала і згубила її.
Холлі зробила крок назад, підводячи долоні, неначе відбиваючи удари.
— Я? Я... Артемісе, про що ти говориш?
Артеміс був увесь занурений у брехню і намагався покрити свою провину раптовим нападом гніву.
— Ти зцілила мою матір після облоги. Ти мала і заразити її спеллтропією.
Фоулі став на захист свого друга.
— Це неможливо. Зцілення було кілька років тому. Спеллтропія має тримісячний інкубаційний період і вона ніколи не затримується більше, ніж на декілька днів.
— І вона ніколи не передається людям, — завдав зустрічного удару Артеміс. — Це новий мутаційний вид. Ви уявлення не маєте, які його ознаки.
Обличчя ельфійки виражало шок і провину. Вона повірила словам Артеміса, хоча Артеміс знав, що це швидше його провина, він передав матері цю хворобу, коли коригував її пам’ять.
Батько, ймовірно, теж заражений. Але хто передав мені цю хворобу? І чому в мене немає її ознак?
Було дуже багато загадок, але не було часу, щоб розгадати їх. Зараз йому треба було дістати протиотруту гарантувати допомогу Народу, граючи на відчутті їхньої передбачуваної провини в цій проблемі.
— Але я не заражена, — запротестувала Холлі. — Мене перевірили.
— Значить, ти була лише носієм, — сказав Артеміс рішуче. Він перевів свій погляд на зображення кентавра. — Адже це можливо, чи не так?
Фоулі захопила зненацька прямота Артеміса.
— Якщо це дійсно новий мутаційний вид, тоді так, це можливо. Але ти не можеш зробити будь-які висновки, це тільки припущення, гіпотеза.
— Зазвичай я погодився б, але зазвичай у мене багато часу, якого вистачає і на адекватність. Моя мати помирає, я не можу це дозволити. Я повинен повернутися в минуле, щоб урятувати лемура, і якщо ви не збираєтеся мені допомагати, не перешкоджайте моїм зусиллям.
Представники Народу мовчали. Холлі думала про те, що вона може зробити. Фоулі шукав у своєму мозку гідні відповіді на аргументи Артеміса. Він їх
не виявив. Холлі зняла шолом з голови і незграбно підійшла до ліжка Анджеліни Фаул.