— Моя мати померла — отруєна людьми. Сталася аварія, яка не залишила її живою. — Сльози скотилися по її щоках. — Я хотіла вислідити тих людей. Я зненавиділа їх. — Холлі стиснула руки. — Я жалкую, Артемісе. Я не знаю, скільки людей я ще могла заразити. Ти мусиш ненавидіти мене.
«Забудь її думки, — думав Артеміс. — Скажи правду зараз, або дружба з представниками Народу ніколи не буде колишньою».
— Я не ненавиджу тебе, Холлі, — м’яко проказав Артеміс уголос, а про себе додав: «Я ненавиджу себе самого, але цей обман має тривати».
— Звичайно, це не твоя провина, але ти повинна мені дозволити повернутися в минуле.
Холлі кивнула, витираючи повні сліз очі.
— Я зроблю більше, ніж дозволю тобі вирушити туди. Я вирішила вирушити з тобою. Додаткова пара очей для пошуку будуть корисними.
— Ні, ні, ні! — закричав Фоулі, збільшуючи звуковий супровід. — Ми не можемо змінити минуле, навіть коли нам це необхідно. Можливо ти, Холлі, зможеш урятувати його матір або повернути зі світу мертвих Джуліуса, але це абсолютно неприпустимо.
Артеміс указав пальцем на нього.
— Це унікальна ситуація, мовив він. — З’явився новий вид чуми, і ми можемо зупинити його тут і зараз. Крім того, ми можемо відновити вид, який уважається вимерлим. Можливо, я допоміг одному лемурові померти, але завдяки Кобой інші згоріли живцем. Ви настільки ж винні, як і я. Ви збирали мозкову рідину живої істоти, щоб урятувати самих себе.
— М-ми були у відчаї, — зляканий до заїкання, виправдовувався Фоулі.
— Саме так, — захоплено сказав Артеміс. — Ви були готові на що завгодно. Згадай, що ти відчував годі і запитай себе, чи хочеш ти пережити це знову.
Фоулі опустив погляд, думаючи про минуле. Той час був справжнім кошмаром для Народу. Використання магії вже було призупинене на той час, коли суд змусив Опал показати джерело її протиотрути. Але на той час цей вид лемурів уже вважався вимерлим. Фоулі працював без сну, намагаючись знайти альтернативні шляхи лікування, але все було безуспішно.
— Ми думали, що ми її перемогли. Поки хвороба не перейшла до людини, — Кентавр готувався прийняти рішення. — Мозкова рідина зберігається недовго, далі вона даремна. Я намагався винайти контейнер для зберігання, але... на жаль.
— Цього разу у тебе все вийде, — завірив його Артеміс. — У тебе буде лабораторія і живий піддослідний зразок. Ти зможеш створити клон самиці.
— Клонування незаконне, — задумливо мовив Фоулі. — Але в деяких випадках можна зробити виняток.
Шолом Холлі подав звуковий сигнал, привертаючи її увагу до предмета, що приземлився. Вона поспішно підійшла до вікна і побачила невеликий мерехтливий предмет, що кидав тінь на залиту місячним світлом дорогу.
«Мабуть, це наш пілот-новачок, —-подумала вона гніваючись, — він навіть не активізував тіньові підсвічування».
— Шаттл тут, — повідомила вона Артеміса.
— Скажіть пілотові, щоб він припаркувався в задній частині парку, в одній зі стаєнь. Асистент доктора зараз має телефонувати з кабінету мого батька. Мені не хотілося б, щоб під час його наступної прогулянки він урізався в замасковане судно ельфів.
Холлі передала інструкції, і вони стали напружено чекати, поки шаттл замаскують на задньому дворі. Очікування здавалося вічністю, коли б не гучне дихання Анджеліни.
— Номер Один не в змозі зробити це, — сказав Фоулі собі під ніс. — Він молодий чаклун без практичної підготовки, а подорож у часі є найскладнішою магією.
Артеміс не став коментувати. Не мало сенсу, адже всі його надії були покладені на Номера Один.
Він має зробити це, або мати помре.
Він узяв руку Анджеліни, погладжуючи грубу, як пергамент, шкіру великим пальцем.
— Тримайся, мамо, — прошепотів він. — Ще трохи.
ГЛАВА 5: ТЕПЕР Я ОГОЛОШУЮ ВАС...
БІСЕНЯ, також відоме, як Номер Один, хиткою ходою зійшло з трапа шаттлу, що належав ЛЕП. Маленька коренаста істота сірого кольору, вкрита лусочками, які нагадували металеву броню, була дуже схожа на мініатюрного носорога, за винятком того, що останній не ходить на задніх лапах і в нього немає пальців на кінцівках. Та й голова у Номера Один більше була схожа на голову горгульї, ніж носорога.
«Ну чому в мене нема хвоста», — думав Номер Один.
Насправді Номер Один мав хвіст, але той був занадто короткий і ні до чого не придатний, окрім як обтрушуватися від снігу під час прогулянок парком штучної погоди у Небесному місті.
Номер Один утішав себе тим, що принаймні його хвіст не звисає в туалет. Деякі з демонів Гібрасу мали проблеми з адаптацією до новомодних місць для утилізації природних потреб у житлах Небесного міста. Він чув із цього приводу жахливі історії. Тільки цього місяця, за офіційними даними, сталося три подібних НП.