— Ні, — зізнався Номер Один. — Дві голограми, що залишилися, потрапили в пастку в червоточині і були поглинені квантовими зомбі.
Загострені вушка Холлі почало колоти, що було поганою ознакою: чарівні вуха завжди відчували небезпеку.
— Квантові зомбі? Ти жартуєш?
— Це те, що я сказав Квану, він написав програму.
— Це не має значення, — різко сказав Артеміс. — У нас немає іншого вибору, окрім як повернутися в минуле.
— Дуже добре, — сказав Номер Один, згинаючи пальці. Він зігнув свої коліна, переносячи вагу тіла на кінчик хвоста.
— Положення сили, — пояснив він. — У цій позиції я виконую свою роботу краще.
— Те ж саме з Мульчем Діггумсом, — пробубонів Фоулі. — Квантові зомбі. Я мушу отримати копію цієї програми.
Червоний серпанок згустився навколо демона-чаклуна. Невеликі спалахи блискавок почали проходити по його рогах.
— Він концентрує магію, — сказав Фоулі з екранів. — Ви можете вирушити будь-якої миті. І пам’ятайте: намагайтеся якомога менше торкатися чого-небудь. Не розмовляйте з усіма поспіль. І не намагайтеся зв’язатися зі мною у минулому. У мене немає бажання перестати існувати.
Артеміс кивнув.
— Я знаю. Спробувати робити як можна менший вплив, щоб теорія парадоксу не набула сенсу.
Холлі не терпілося швидше покінчити з цим.
— Досить науки. Просто перенесемося в минуле і принесемо мавпу.
— Лемура! — поправили Артеміс і Фоулі водночас.
Номер Один заплющив очі. Коли він їх розплющив, ті стали темно-червоного кольору.
— Добре. Я готовий вас відправити.
Артеміс моргнув. Він чекав, що голос сили Номера Один буде трохи менш писклявим.
— Ти впевнений?
Номер Один застогнав.
— Я знаю. Це все через голос, чи не так? Не потрібно дивуватися. Кван сказав мені бути менш легковажним і віддавати магію на те, що треба. Повірте мені, я готовий. Тепер візьміться за руки.
Холлі з Артемісом стали поруч у нижній білизні, зчепивши руки в замок. Разом вони перетнули простір і час, придушили повстання і тягалися з різними божевільними типами. У голові промайнули спогади від минулих пригод: кашель кров’ю, втрачений палець, вдихання випарів гнома, переміщення пальців руки, а також очних яблук. Ще вони виявили, що триматися за руки незручно, але ніхто з них руку не відпустив.
Номер Один знав, що він не має цього робити, але не міг чинити опір, щоб не зробити прощальний постріл.
— Тепер я оголошую вас...
Ніхто з тих, що тримався за руки, не здивувався, але перш ніж вони могли зробити щось більше, ніж кинути сердитий погляд, два червоних потоки магії як близнюки вирвалися з очей Номера Один і понесли його друзів у потік часу.
— ...людиною та ельфом, — сказав він, закінчуючи жарт і захоплено сміючись.
З екрана пирхнув Фоулі.
— Я здогадуюся, що ти смієшся, аби приховати занепокоєння.
— Правильно, — відповів Номер Один.
На тому місці, де стояли Холлі з Артемісом, були їхні примарні копії з відкритими ротами, які ніби намагались заперечити коментар Номера Один.
— Це дійсно турбує мене — бачити їхні фантомні зображення. Неначе вони мертві.
Фоулі здригнувся.
— Не кажи так. Якщо вони мертві, ми всі теж можемо бути мертві. Як скоро вони мають повернутися?
— Приблизно через десять секунд.
— А якщо через десять секунд їх не буде?
— Тоді ніколи.
Фоулі почав відлічувати час.
ГЛАВА 6: Я ДО СЕБЕ
КОЛИ наземна тварина потрапляє у воду, на мить вона відчуває замішання. І неважливо, хто це: людина або чарівна істота. Поверхня вибухає бризками, і всі почуття несподівано прокидаються. Уколи холоду, сповільнені рухи, в очах — розмиті кольори і вибухи бульбашок. Потік часу схожий на цю мить. Не можна сказати, що до подорожі через океан часу можна звикнути. До однієї річки двічі не увійдеш. Чаклун-демон Кван, у якого був найбільший досвід у плані подорожей у часі, написав у своїй автобіографії-бестселер, «Кван: Зараз — мій час»: «Подорож у часі схожа на політ через кишки гнома. Є дуже милі відрізки, де ти летиш вільно, а повернеш за ріг — і можна наштовхнутися на сморідну безвихідь. Проблема в тому, що часовий потік будується в основному на емоціях, він убирає в себе почуття оточення з реального часу, який він омиває. Якщо наштовхнешся на відрізок, в якому смердить, можна ручатися, що люди там когось убивають».
Артеміса і Холлі тягнуло через відрізок часу, в якому смерділо, що відповідало руйнуванню цілої екосистеми в Південній Америці. На собі вони відчули увесь жах тварин і навіть запах лісу, що обвуглився. Артеміс відчув, що Холлі губиться в урагані емоцій. Народ, на відміну від людей, чутливіший до навколишнього світу. Якщо Холлі втратить самовладання, то її атоми розсіються і будуть увібрані потоком часу.