— Засни, Батлере, — знову мелодійно вимовила дівчина, знижуючи голос. — Повіки тяжчають. Спи.
«Вона мене гіпнотизує!» — усвідомив Батлер. Він намагався витягнути пістолет пальцями, які неначе спочатку опустили в розплавлений каучук, а потім обсипали кульковими підшипниками.
— Ти спи, — промимрив він, а потім вистрілив дівчині в стегно.. Холлі недовірливо втупилася на дротик, що стирчав з її ноги.
— Тільки не Батлер, — простогнала вона і рухнула на підлогу.
Свідомість одразу прояснилася.
Другий пронира не зрушив ні на сантиметр.
«Із цих двох маленька дівчинка — професіонал», — подумав Батлер підводячись і замислившись над тим, який вклад вносить нечесаний індивід у цей тандем.
Артеміс швидко зрозумів, що у нього немає іншого вибору, крім як сказати, хто він і спробувати домовитися з Батлером.
«Це буде важко. У мене немає ніяких доказів, окрім приблизної схожості зі мною, тільки молодшим».
Але він мав спробувати зробити це до того, як план рухне остаточно.
— Послухай, Батлере, — почав він. — Мені треба тобі дещо сказати...
Батлер не побажав почути продовження.
— Ні, ні, ні, — швидко промовив він, стріляючи Артемісу в плече. — Ні з ким із вас я більше не говоритиму.
Артеміс витягнув дротик, але було надто пізно. Крихітна капсула заспокійливого спорожніла.
— Батлере! — видихнув він, падаючи на коліна. — Ти в мене стріляв.
— Усі знають, як мене звуть, — зітхнув охоронець, нагинаючись, щоб перекинути пронир через плече.
— Я заінтригований, — промовив десятирічний Артеміс Фаул, оглядаючи двох індивідуумів у багажнику «Бентлі». — Тут сталося щось екстраординарне.
— Навряд чи екстраординарне, — сказав Батлер, перевіряючи пульс у дівчини. — Двійко злодіїв якимось чином пробралися в будинок.
— Вони обійшли всі охоронні пристрої. Датчики руху нічого не засікли?
— Нічого. Я просто наштовхнувся на них під час звичайного обходу. Ховалися в тіні, напнули обноски з шафи.
Артеміс потер підборіддя.
— Гм. Так ти не знайшов їхній одяг?
— Ані клаптика.
— Що означає, що вони пробралися сюди, обійшовши всі охоронні пристрої в нижній білизні.
— А це щось екстраординарне, — визнав Батлер.
Артеміс витягнув з кишені піджака ліхтарик у вигляді авторучки, посвітив ним на Холлі, примушуючи пасма її срібної перуки виблискувати, як дискотечна куля.
— Ось із цією щось не те. Дуже незвичайна структура кісток. Вилиці високі — слов’янські, напевно, а брови широкі й дитячі. Але пропорції голови і тулуба дорослі, недитячі.
Батлер пирхнув від сміху.
— Що, інопланетяни?
— Хлопець — людина, а вона — щось інше, — задумливо мовив Артеміс. — Можливо, генетична модифікація. Він направив пучок світла уздовж її вилиці. — Поглянь. Вуха загострені. Вражаюче.
Артеміса осяяло. Тут щось відбувається. Щось важливе. На таких обставинах можна неодмінно заробити купу грошей.
Він енергійно потер долоні.
— Відмінно. Але зараз це не повинно мене відволікати. У перспективі на цій дивній істоті можна зібрати статок, але в даний момент нам треба дістати лемура.
Батлер підупав духом, але приховав це, хлопнувши кришкою багажника. Він сподівався, що про мавпу забудуть.
— Я знаю декілька технік ведення бою, але жодна з них не дає захисту від мавпи.
— Батлере, це лемур. І я в курсі того, що ти вважаєш цю операцію нижчою за нашу гідність, але на кону життя мого батька.
— Звичайно, Артемісе. Як скажете.
— Точно. Отже, ось наш план. Ми попрямуємо до Ратдаунського парку, як запланували, а після завершення угоди з екстинкціоністами я зможу прийняти рішення, що робити з двома нашими гостями. Сподіваюся, у багажнику вони залишаться цілими й неушкодженими?
Батлер пирхнув.
— Ви жартуєте?
Артеміс не посміхнувся.
— Ти, напевно, помітив, Батлере, що жартую я рідко.
— Ви маєте рацію, молодий хазяїне. Ви не жартівник. Може, коли-небудь, еге ж?
— Ймовірно, коли я знайду батька.
— Так. Імовірно тоді. А щоб відповісти на ваше запитання... Це машина вашого батька, і в цьому багажнику побувало більше в’язнів, ніж ви відсвяткували своїх днів народження. Мафія, Тріада, Якудза, картель із Тихуани, Янголи Пекла. Назви банду, і хоча б двійко з неї провели ніч у цьому багажнику. Ваш батько спеціально його модифікував. Там є кондиціонер, нічник, м’яка підвіска і навіть питна вода.
— Він надійний? Згадай, наші полонені вже вломлювалися у будинок.