Батлер зачинив багажник.
— Титановий замок, посилені двері. Жодного виходу. Ці двоє будуть усередині доти, доки ми їх не випустимо.
— Чудово, — сказав Артеміс, прослизаючи на заднє сидіння «Бентлі». — Зараз мені треба трохи часу на цю маленьку справу, тому забудемо про них і зосередимося на лемурові.
— Чудово, — піддакнув Батлер, а потім прошепотів: — Справа мавп. Моя улюблена.
Ратдаунський парк, графство Віклоу, Ірландія
Попри те, що Холлі була на п’ять кілограмів легша від Артеміса, вона отямилася раніше за нього. Холлі зраділа пробудженню, оскільки їй наснився жахливий сон. Уві сні вона колінами і ліктями билася об металеві стінки багажника «Бентлі», і їй здавалося, що вона перебуває на підводному човні ЛЕПрекону.
Холлі лежала, скорчившись і примружившись у темряві. Вона намагалась здолати страх. Її мати загинула в металевій коробці, а тепер вона сама була усередині такої коробки.
Але саме думки про матір заспокоїли Холлі. Вона розплющила очі і стала очима і кінчиками пальців обстежувати обмежений простір. Незабаром вона виявила нічник, убудований в сталеву стіну. Вона клацнула ним і побачила Артеміса, який лежав, притулившись до металевої кришки багажника, що закруглялася за його рукою. Її власні ноги в позиченому взутті лежали на виблискуючому вигині надколісної дуги. Вони були всередині авто.
Артеміс застогнав, сіпнувся і розплющив очі.
— Продавайте долю Фонетікс, — випалив він, а потім згадав Батлера і дротик зі снодійним. — Холлі, Холлі?
Холлі поплескала його по нозі.
— Я в порядку, Артемісе, — сказала вона гномського на той випадок, якщо в автівці установлений жучок. — Я тут. Де ще мені бути?
Артеміс відсунувся у свій бік, забившись спиною, чорне волосся приховувало вираз його обличчя, і теж заговорив гномського.
— Нам укололи однакові дози транквілізатора, ти легша, а опритомніла швидше. Магія?
Бік, в якому було обличчя Холлі, тонув у глибокій тіні.
— Так, особлива магія Номера Один — штука сильна.
— Досить сильна, щоб витягнути нас звідси?
Холлі близько хвилини вивчала поверхню багажника, обмацуючи пальцями кожен зварний шов. Урешті-решт, вона похитала головою, срібляста перука засяяла.
— Жодного слабкого місця. Навіть вихідний отвір кондиціонера повністю заглушений. Виходу немає.
— Звичайно, немає, — сказав Артеміс. — Ми всередині «Бентлі». Багажник є сталевою коробкою з титановим замком. — Він глибоко вдихнув прохолодне повітря.
— Як це могло статися? Все по-іншому. Батлер мав залишити клітку в моєму кабінеті. Замість цього він проникає у спальню й усипляє і тебе, і мене. Зараз ми не знаємо, де ми і де лемур. Він уже у них?
Холлі притиснулася вухом до кришки багажника.
— Я знаю, де ми.
Зовні в повітрі відлунювали звуки тварин, що сопуть і хропуть.
— Ми поряд з тваринами. Думаю, це парк або зоопарк.
— Ратдаунський парк, — вигукнув Артеміс. — А цей факт говорить нам, що насправді у них немає лемура. Ситуація змінилася, план теж міняється.
Холлі замислилася.
— Артемісе, ситуація вийшла з-під нашого контролю. Можливо, настав час визнати поразку і повернутися додому, коли ти молодший приведеш нас до маєтку. Можливо, ти знайдеш ліки в майбутньому.
Артеміс чекав на цю пропозицію.
— Я це врахував. Лемур залишається нашим кращим варіантом, і ми за кілька кроків від нього. Дай мені п’ять хвилин, і я витягну нас звідси.
Зрозуміло, чому Холлі сумнівалася.
— П’ять хвилин? Навіть великий Артеміс Фаул не зможе зламати сталеву коробку за п’ять хвилин.
Артеміс прикрив очі, зосередився, намагаючись не звертати уваги на тісняву, пасма волосся, що лоскотали щоки, і щетину, яка колола підборіддя.
— Подумай про це, Артемісе, — нетерпляче сказала Холлі. — Ми застрягли.
Навіть у Мульча Діггумса, напевно, були б проблеми з таким замком, якби він, проходячи мимо, спробував би відімкнути його.
Артеміс повів бровою, роздратований цим утручанням. Але потім посмішка осяяла його обличчя. При їхньому освітленні це мало жахливий вигляд.
— Мульч Діггумс десь поруч, — прошепотів він. — Наскільки це можливо?
— Нуль, — сказала Холлі. — Абсолютно жодних шансів. Б’юся об заклад на свою пенсію.
Цієї миті щось або хтось зовні покрутив диск кодового замка на кришці багажника.
Холлі округлила очі.
— Ні. Тільки не зараз...
Артеміс самовдоволено посміхнувся.
— А яка у тебе пенсія?
— Я не вірю. Я відмовляюся вірити. Це неможливо.