можливо, теорія еволюції врешті-решт не така вже й погана.
— Хоча в ній дірок більше, ніж у голландській греблі, зробленій зі швейцарського сиру, — зізнався він Батлерові дорогою з Ратдаунського парку додому.
Батлер був задоволений цим висловом. Це було схоже на жарт. Увечері того ж дня молодий Артеміс прикріпив міні-камеру у повітровід у задній частині «Бентлі».
— Це допоможе мені стежити за нашими гостями.
Жінка була доволі цікава. Навіть ефектна. Дія снодійного найближчим часом закінчиться, і буде цікаво побачити її реакцію, набагато цікавіше, ніж спостерігати за волохатим підлітком, незважаючи на те, що його високе чоло свідчило про наявність інтелекту, і загальні риси мали чимало спільного із сімейними рисами Фаулів. Насправді, він нагадав Артемісу старе фото, на якому був зображений його батько ще хлопчаком під час роботи на археологічних розкопках у Південній Америці. Можливо, полонений був далеким родичем, який сподівається заявити про певні права тепер, коли батько зник. Багато чого треба дізнатись.
Камера передавала зображення на його мобільний телефон, і десятирічний Артеміс іноді дивився на екран, поки Батлер вів його через Ратдаунський парк до клітки з лемуром.
— Зосередьтеся, Артемісе, — дорікав охоронець. — Один гидкий злочин за один раз.
Артеміс відірвався від свого телефону.
— Гидкий, Батлере? Гидкий? Насправді ми не герої мультфільму. У мене немає злочинного сміху або пов’язки на оці.
— Ще ні. Але пов’язка скоро буде, якщо ви не зосередитеся на своїй роботі.
Вони проходили через прозорий тунель акваріума Ратдаунського парку, який дозволяв ученим і випадковим відвідувачам спостерігати за водними мешканцями, що розмістилися в величезному резервуарі об’ємом у мільйон галонів. Для мешканців акваріума намагалися відтворити природне середовище, наскільки це було можливо. Відділення відрізнялися температурою води і рослинністю. Деякі з них були із солоною водою, інші — з прісною, але скрізь жили рідкісні або вимираючі види.
Єдиним освітленням були крихітні лампочки на стелі, що імітували зірки, та очі акули, що випромінювали світло. Акула затінювала Артеміса і Батлера собою під час їхнього проходу тунелем, доки не врізалась мордою в плексиглас.
Але Артеміса більше цікавив його мобільний телефон, ніж зловісний сяючий фотофор акули. На екрані розгорталися неймовірні події. Артеміс зупинився, щоб не пропустити найцікавіше. Зловмисники з маєтку Фаулів вибралися з багажника «Бентлі» за допомогою співучасника. Теж нелюдської істоти.
«Я відкриваю новий світ. Ці істоти потенційно більш прибуткові, ніж лемури. Може, мені відмовитись від цієї справи та зосередитись на нелюдських істотах?»
Артеміс збільшив гучність на своєму телефоні, але крихітний мікрофон портативної камери міг передавати лише уривки розмови. В основному розмова велась якоюсь чужою мовою, але частина її була англійською, і він декілька разів почув слово «лемур».
«Можливо, лемури більш цінні, ніж я думав. Тварини — приманка, яка вабить цих істот».
Трохи більше ніж за хвилину на екрані з’явився гном, який притулив свій непропорційно великий зад на задній бампер автомобіля. Потім з’явилась жінка, але швидко зникла — замість неї на екрані залишилися знамениті пілони Ратдаунського парку. Артеміс стиснув телефон. Невидимість? Енергія, що бере участь у створенні віддзеркалюючого поля або високошвидкісної вібрації, має бути неймовірною. В меню телефону він швидко знайшов та активував цифровий тепловізор, безперечно нестандартну опцію, і з полегшенням зітхнув, побачивши на екрані тепле світіння у формі жіночого тіла.
— Добре. Вона не зникла, просто її важко побачити.
Не відводячи очей від екрана, Артеміс покликав свого охоронця:
— Батлере, старий друже, незначна зміна плану.
Охоронець знав: краще, на що можна сподіватись, — це те, що полювання на лемура скасовується.