— Ми продовжуємо переслідувати маленьку істоту, щоб я крізь землю провалився! Істоти, — сказав десятирічний Артеміс. — Їх багато.
Чотирнадцятирічному Артемісу видовище не приносило задоволення. Щоб відволіктися, він склав хайку, яка описувала вид перед ним.
Бліді, тремтячі кулі
Трясуть своїм огидним вантажем Лисі голови у торбі.
Мульч Діггумс не відчував себе настільки поетично. Він припинив копати і поставив на місце щелепу.
— Чи не міг би ти не світити своїм ліхтарем на мій зад? Він вкриється пухирями. Ми, гноми, надзвичайно світлочутливі, навіть до штучного освітлення.
Артеміс узяв ліхтарик з аварійного комплекту «Бентлі» та рушив слідом за Мульчем щойно виритим тунелем до клітки з лемурами. Гном запевнив, що Артемісу безпечно бути безпосередньо позаду нього, тому що тунель досить короткий, і він може тримати в собі бруд і повітря, поки вони не дістануться іншого кінця. Артеміс відвернув ліхтарик на декілька секунд, думаючи, що пухир на заду — це остання річ, яку б він хотів бачити. Але через деякий час промінь знову висвітив бліду хитку плоть.
— Невелике питання. Якщо ти можеш тримати у собі викопаний ґрунт, чому клапан на заду має бути відкритим?
Мульч виплюнув великий шматок гномської слини на стіну, щоб зміцнити тунель.
— Для екстреного випадку, — пояснив він. — Я можу проковтнути заритий шматок металу або смужку старої покришки. Від таких речей я маю звільнитися негайно, незважаючи на докучливого Хлопця Бруду позаду. Немає сенсу псувати ще й мої штани, зрозумів, йолопе?
— Я теж гадаю, що немає, — сказав Артеміс. Зважаючи на калібр націленої на нього небезпечної зброї, він вирішив, що «йолопа» він переживе.
— Так чи інакше, — продовжував гном, розмазуючи по стіні ще один шматок слини, — ти можеш уважати себе привілейованим. Небагато людей бачили гнома, який працює зі слиною. Це те, що називається стародавнім мистецтвом. Перш за все...
— Я знаю, знаю, — перервав Артеміс нетерпляче. — Спочатку ти викопуєш тунель, а потім зміцнюєш стіни своєю слиною, яка твердне при контакті з повітрям, за умови, що вона не в твоєму роті, звичайно. До того ж вона світиться — дивовижний матеріал.
Зад Мульча захитався від здивування.
— Звідки ти знаєш?
— Ти сказав мені, точніше, ти скажеш мені. Подорож у часі, пам’ятаєш?
Гном озирнувся через плече, його очі здавалися червоними у світлі його слини.
— Наскільки близькими ми станемо?
— Дуже близькими. Ми будемо ви наймати разом квартиру, і після палкого залицяння ти одружишся з моєю сестрою та проведеш медовий місяць у Лас-Вегасі.
— Я люблю Вегас, — сказав Мульч мрійливо. — Але маю сумнів, що ми можемо стати друзями. У будь-якому разі тримай свої коментарі при собі, а то не встигнеш розтулити рота, як укриєшся відходами від риття тунелю.
Артеміс проковтнув образу і прибрав промінь ліхтаря від заду Мульча. План був простим. Вони риють тунель під спорудою парку та чекають на Холлі під кліткою з лемурами. Зв’язок із Холлі Артеміс має встановити за допомогою ЛЕПреконівського комунікатора ближньої дії, який був наклеєний у нього на щоці — ця частина плану трималась у таємниці від Мульча. Від цього моменту план був неясним. Або вони вискакують та хапають лемура, поки Холлі сіє паніку серед тварин, або, якщо Артеміс молодший уже здобув лемура, Мульч вириває яму під Батлером, а Холлі тим часом забирає здобич у хлопця.
«Усе дуже просто, — подумав Артеміс. — Що незвичайно для мене».
— ОК, Хлопче Бруду, — сказав Мульч, видовбуючи своїми пласкими пальцями виїмку у формі цибулини. — Ми тут. Під позначкою X — мавпи.
— Лемури, — виправив Артеміс автоматично. — Ти впевнений, що зможеш відрізнити специфічний запах цих тварин від інших?
— Я гном, людино. Гном’ячий ніс відчуває різницю між звичайною травою і конюшиною. Між чорним та каштановим волоссям. Між собачим та вовчим лайном.
Артеміс невдоволено застогнав.
— Це означає «так»?
— Ну звісно ж. Добре це запам’ятай, і тоді, можливо, я не стану одружуватись із твоєю сестрою.
— Якби в мене була сестра, вона б навік залишилась невтішною.
Вони присіли в тунелі на декілька хвилин, і їм стало чутно гарчання і хропіння нічного парку, яке проникало крізь глину. Внаслідок якоїсь дивної аномалії, щойно звуки потрапляли до тунелю, вкритого гномською слиною, вони опинялися в пастці і хаотично відбивалися від стін. Артеміс почував себе так, ніби він потрапив у лігвище лева.
Але це ще було не все. Він помітив, що Мульчеві щоки палали яскраво-рожевим кольором.