— Якісь проблеми? — запитав він, не в змозі приховати нервове тремтіння.
— Я дуже довго тримав у собі ці гази, — відповів гном крізь зуби. — І найближчим часом вони вийдуть. У тебе є якісь проблеми з носовими пазухами?
Артеміс похитав головою.
— Шкода, — сказав Мульч. — Це могло б їх прочистити.
Якби мова не йшла про порятунок матері, Артеміс утік би тієї ж миті.
На щастя для носових пазух Артеміса, Холлі викликала його через комунікатор. Це була базова вібраційна модель, яка надсилала сигнали безпосередньо до вуха Артеміса без будь-якого зовнішнього шуму. Артеміс чув слова Холлі, але не чув її голосу. Комунікатор був здатен відтворювати лише робото-подібні звуки.
— Я на місці. Прийом.
Артеміс поклав палець на комунікатор, замикаючи ланцюг, щоб можна було говорити.
— Добре. Ми прямо під кліткою. Ти бачиш ворога?
— Ні, на горизонті нікого немає. Але я бачу лемура. Він, здається, спить на нижній гілці. Я можу з легкістю дістатися до нього.
— Не треба, Холлі. Залишайся на місці. Ми самі дістанемося цілі. А ти стеж за мною молодшим.
— Зрозуміла. Не гай часу, Арті. Вгору, вниз і назад до машини.
Арті?
Артеміс був здивований, що ельфійка так його назвала. Так його називала тільки мати.
— Затямив. Угору, вниз і назад.
Арті?
Мульч різко вдарив його по плечу.
— Ти коли-небудь зосередишся? Не схоже, що ти можеш стати великим.
— Дуже добре. Продовжуй. Старайся говорити тихіше.
Мульч змінив положення тіла, сівши навпочіпки і впершись у стелю тунелю.
— Надто пізно, щоб бути тихим, — хрюкнув він. — Натягни на себе піджак.
Артеміс ледве встиг зробити це, як Мульч випустив громоподібний фонтан газів і землі, окропивши хлопчика грудками неперетравленого ґрунту. Слина гнома розлетілася в тисячі місць, і Мульч, крутнувшись, злетів угору, легко пробиваючи прохід на поверхню.
Щойно пил трохи осів, Артеміс вибрався слідом за ним у клітку. Мульч, відскочивши від низької стелі, впав без тями, його заплутане волосся було в крові, задній клапан тріпотів, як шкарпетка на вітрі, поки виходили залишки тунельних газів.
«У клітці низька стеля?»
Лемур у сусідній клітці здавався надзвичайно здивованим колотнечею і стрибав угору і вниз на обрізаній гілці, втиснутій між брусками.
«Це не та клітка, — зрозумів Артеміс. — Ми не в клітці лемура. А в чиїй же ми клітці»?
Перш ніж у нього з’явився час з’ясувати це, його комунікатор подав звуковий сигнал, і бездушний автоматизований голос прогудів:
— Витягни Мульча звідти, Арті. І зараз же повертайся вниз.
«Що ж там таке? — зацікавився Артеміс. — Що в цій клітці»?
Тієї ж миті угандійська двохсоткілограмова гірська горила врізалася в нього, так і не давши йому змогу поставити своє питання.
Молодий Артеміс і Батлер спостерігали за всім цим через прорізі у камуфляжному укритті, розташованому перед клітками. Укриття було сховано серед саду каменів і декоративного ставка, що дозволяло зблизька досліджувати повадки різних тварин, не порушуючи їхнього природного ритму дня. Директор виявився досить люб’язним і тоді навіть дозволив Артемісу посидіти в кріслі спостерігача.
— Одного дня ви зможете управляти тепловізором та іншим обладнанням просто із цього крісла, — сказав він.
— Можливо, навіть раніше, ніж ви думаєте, — відповів Артеміс.
— О боже мій, — сказав Батлер, і ця фраза прозвучала занадто витончено як для його скрипучого голосу. — Мабуть, це дійсно боляче. — Він потягнувся в кишеню за дротиковим пістолетом. — Я простягну йому руку допомоги або хоча б поділюся дротиком.
Батлер возився зі своїми дротиками. Два нічних сторожа вже лежали без тями на ліжку в укритті.
Через прорізі-віконця Артеміс і Батлер дивились на зловмисника, якого величезна горила тріпала, немов ганчір’яну ляльку. Третій, який був у клітці, зазнав невдачі, і, здавалося, був добитий газами, що енергійно виривалися з нього.
«Неймовірно, — подумав Артеміс. — Цей день повний несподіванок».
Він набрав кілька паролів на комп’ютерній клавіатурі, переадресовуючи систему тепловізора.
— Не думаю, що дротик буде потрібен, — сказав він. — Допомога вже в дорозі.
І дійсно — червоний відблиск проскочив по брукованій доріжці і застиг перед кліткою горили.
— А це вже цікаво, — задумливо промовив десятирічний Артеміс.
Холлі одразу ж почала діяти. Вона обережно сховалася позаду широкого стовбура привезеного сюди баобаба, без захисного екрана, аби не марнувати свою магічну енергію, не випускаючи з ока молодшого Артеміса, коли Мульч прорив тунель не в ту клітку. Він із силою вилетів угору разом з грудою землі, його жбурляло по всій клітці, як пінбольний м’яч, і врешті-решт бідолаха рухнув на підлогу.