— Я думаю, у нас є секунда або дві, — сказав Артеміс.
Батлер вивчав незнайомців у сусідній клітці. Дивно, що юнак іще не був порваний на шматки, але якимсь чином дівчинка з’явилася з нізвідки і відігнала горилу. Вражаюче. У неї в арсеналі точно є ще якісь трюки. За нею стояли серйозні технології. Можливо, спеціальне спорядження, сховане в її одязі, яке могло б пояснити ці іскри. Він знав, що американці створили якийсь новий універсальний камуфляжний костюм. Один з його знайомих військовослужбовців поділився посиланням на відео, що просочилося в Інтернет.
У клітці була ще одна істота, волохатий індивід, який витягнув перших двох з «Бентлі», водночас зламавши те, що вважалося незламним замком. Істота не була ані людиною, ані звіром, це був приземкуватий кремезний персонаж, котрий якимсь чином пробрався крізь землю, а зараз намагався впоратися з газами, що розпирали його. Невідомо як ця штука примудрилася за лічені хвилини прорити тридцятиметровий тунель. Якби не той факт, що клітки були модульними і розділені розмежувальними стінами, істота опинилась би в одній клітці з лемуром. Однак, коли гном опинився прямо під лемуром, це була сусідня клітка.
Батлер знав, що Артемісу дуже кортить постежити за дивними істотами, але зараз часу на це не було. Вони перебували в абсолютному невіданні стосовно того, що відбувається, а люди в такому стані часто вмирали, навіть не встигнувши нічого зрозуміти.
Охоронець дістав дротиковий пістолет, але Артеміс, почувши це, зупинив його.
— Лише у крайньому разі. Я не хочу, щоб наш маленький дружок зламав собі шию, коли полізе вниз. Спершу спробуємо м’який підхід.
Зі своєї кишені він вийняв маленьку сумку на блискавці, в якій лежав бурштинового кольору гель, з прожилками чорного і зеленого.
— Суміш власного приготування, — пояснив він. — Сіфаки належать до приматів родини індрієвих, а це означає, як ти розумієш, що вони виключно вегетаріанці.
— Хто ж цього не знає? — здивувався Батлер, який усе ще не прибрав пістолет.
Артеміс відкрив сумку, випускаючи густий, солодкий аромат, який потягнувся прямо до лемура.
— Концентрат соку й ароматичної суміші африканських рослин. Жоден лемур не встоїть. Але якщо у цього конкретного примата мозок сильніший за шлунок, тоді стріляй. Будь ласка, лише один постріл, і уникай попадання в голову. Ймовірно, навіть і голки вистачить, щоб пробити його маленьку голову.
Батлер хотів пирхнути, але лемур почав рухатись. Він повз по гілці, водив загостреним носом, щоб упіймати аромат. Пробував запах на смак своїм язичком.
— Гм, — сказав охоронець. — Гадаю, з людиною цей прийом не спрацює.
— Запитай мене знову через шість місяців, — сказав Артеміс. — Я проводжу деякі експерименти з феромонами.
Лемур побіг уперед, зачарований прекрасним ароматом. Коли він дістався до краю гілки, то сплигнув на землю і поскакав уперед на двох лапах, простягнувши пальці до сумки.
Артеміс усміхнувся.
— Цю гру скінчено.
— Може й ні, — сказав Батлер. У клітці поряд з ними довговолосий хлопчик знову був на ногах, а жінка видавала дуже дивні звуки.
Магічний ореол навколо чотирнадцятирічного Артеміса і Холлі поступово зник, а з ним минув і оманливий транс, який паралізував розум Артеміса.
Він був напружений. Холлі поцілувала його. Артеміс відскочив, підвівся і широко розкинув руки, щоб побороти раптове запаморочення.
— Ммм, дякую, — незграбно промовив він. — Це було несподівано.
Капітан посміхнулась трохи збентежено.
— Артемісе, ти в порядку. Ще декілька зцілень, і ти будеш полотном зі шрамів, зшитим за допомогою магічної нитки.
Артеміс подумав, що було б приємно постояти тут і поговорити, але в найближчій клітці його майбутнє втікало разом з його минулим.
Він відразу зрозумів, що сталося. Ніс Мульча привів їх у потрібне місце, але клітки були відгороджені перемичками, отже лемур був прямо над ними, але в той самий час в іншій клітці. Він би запам’ятав цю особливість, якби бував тут раніше. Та в Артеміса не залишилось жодних спогадів стосовно відвідування цього приміщення. Наскільки він знав, директор парку перемістив лемура до спеціальної оглядової кімнати. Це збило його з пантелику.
— Дуже добре, — сказав хлопець. — Тепер я розумію, де ми...
Він розмірковував уголос, заспокоюючи свій розум, намагаючись забути поцілунок хоча б наразі. Подумаємо про нього пізніше.
Артеміс потер очі, щоб позбутися від червоних іскор, а потім повернувся так швидко, як тільки