Коли волос закінчив свою роботу, і рана була затягнута щільніше, ніж муха в павутині, Мульч плюнув на долоню і втер липку суміш у рану.
— Зашито, — проголосив він, а потім, побачивши блиск в очах Артеміса, додав: — Навіть не думай. Це діє тільки на гномів, і більше того, волосся з моєї бороди діє тільки на мене. Спробуй запустити одного з моїх улюбленчиків собі під шкіру, і все, що ти отримаєш, буде інфекція.
Шурхіт у кущах ставав усе голоснішим, і Артеміс вирішив відмовитися від прослуховування подальшої інформації, яка була для нього практично невідомою.
— Час іти. Можеш завалити тунель за нами?
— Я з легкістю зможу його завалити, але тоді тобі слід йти вперед. Адже є кращі способи покінчити з цим життям, аніж бути похованим живцем у... скажімо так, вторинній сировині. Сподіваюся, все зрозуміло?
Не було потреби повторювати по складах. Артеміс стрибнув у тунель, схопив Холлі за плечі і потягнув її вниз по тунелю, минувши згустки слини, що світилася, пробираючись до рятівного світла в кінці. Це було схоже на подорож у космосі до Чумацького Шляху.
Звуки його власного тіла посилились. Переривчасте дихання, барабанний дріб серця, вигинання і скрип м’язів і сухожиль.
Тягнути ельфійку було легко. Її костюм терся об поверхню, видаючи шипіння, як від гадючого гнізда. А може тут і справді були змії, судячи з того, які сюрпризи йому досі підносила вдача.
«Я намагаюся робити щось гарне, аби самому змінитися на краще, — нагадав він собі. І ось як доля мене винагороджує. Злочинне життя було значно легшим».
Звуки на поверхні посилювалися за допомогою акустики тунелю. Горила, схоже, не на жарт розсердилася. Артеміс чув, як вона б’є себе в груди кулаками і люто кричить.
«Вона зрозуміла, що ми її обдурили».
Його теоретизування були різко перервані появою Мульча в тісному тунелі, з бандажем зі слини на голові, який відкидав на обличчя моторошне зелене світло.
— Горила наближається, — сказав він, жадібно ковтаючи повітря. — Треба поспішати.
Артеміс почув глухий звук удару, коли горила приземлилася в тунелі. Величезний примат заричав, і цей звук ставав усе жорстокішим з кожним пройденим ним метром.
Холлі застогнала, і Артеміс міцніше обхопив її за плечі.
Мульч усмоктував повітря так швидко, як міг, підштовхуючи Артеміса і Холлі все глибше в тунель. Залишилося двадцять метрів. Їм не встигнути. Горила рухалася вперед, знищуючи всі слинні ліхтарики на своєму шляху. В її ревінні відчувалася жага крові. Артеміс міг присягнутися, що він бачив, як виблискували її зуби.
Тунель здригався від кожного удару. Великі секції обрушувалися. Глина і камені з гуркотом падали Артемісу на голову і на плечі. Бруд потрапив Холлі в очі.
Щоки Мульча роздулися, він відкрив рота рівно настільки, щоб промовити:
— Добре, — його голос був писклявим, як від гелію. — Бак повний.
Гном обхопив Артеміса і Холлі своїми міцними, як у морячка Папая, руками і випустив зі свого тіла все повітря без залишку. Потік газів, що вийшли, проштовхнув усіх трьох по тунелю. Політ був короткий, різкий і тривожний. Артемісу було важко дихати, суглоби його пальців хрустіли від напруги, але хлопець не збирався відпускати ельфійку.
Він не міг дати їй померти.
Горила-невдаха полетіла сторчма по тунелю. Її шарпнуло з такою силою, ніби вона була на прив’язі. Коли політ скінчився, тварина здивовано зойкнула і спробувала піднятися, чіпляючись лапами за стіни.
Артеміс, Холлі і Мульч пробкою вилетіли з тунелю, підскакуючи і швидко проносячись по канаві клубком тіл і кінцівок. Над ними сяяли зорі, а місяць плив по небу жовтою плямою.
їх зупинила стара напівзруйнована стіна, обвалившись від удару трьох тіл.
— Ця стіна стояла понад сто п’ятдесят років, — зітхнув Артеміс. — А потім прийшли ми.
Він ліг на спину, почуваючи себе цілковито переможеним. Його мати помре, а Холлі скоро зненавидить його, коли дізнається правду.
«Усе втрачено. Не маю жодного уявлення, що робити».
Потім один з сумнозвісних ратдаунських електричних пілонів привернув увагу Артеміса, а точніше — фігури, які піднімалися по його службових сходах.
«Лемур утік, — подумав Артеміс. — І він піднімається так високо, як може».
Відстрочка. Все ще є шанс.
«Що мені треба, аби врятувати ситуацію, — так це повний набір спорядження ЛЕПрекона для стеження і штурму. Можливо, варто попросити Номера Один вислати мені один з них».
Артеміс виплутався з клубка переплетених тіл і вирішив, що буде безпечно сховатися за основою пілону. Він розібрав залишки стіни і, обхопивши руками останній валун, підняв його. Камінь легко зрушив з місця, залишаючи по собі лише тільки черв’яків і сиру землю. Там не було ніяких посилок з майбутнього; з якоїсь причини цей трюк спрацював лише один раз.