Рух на цій ділянці тунеля був малоінтенсивним, тому в нім були встановлені сенсорні лампи, що вмикаються при виявленні руху, отже перед шат-тлом постійно було освітлено п’ять миль тунеля.
Холлі намагалася щосили насолоджуватися польотом і забути про все інше. Стати пілотом ЛЕПрекону було мрією її дитинства. У міру того, як вона на міліметр зрізувала черговий кут, щоб заощадити час, вона відчувала, що шаттл у її руках працює на межі своїх можливостей, і напруга йшла з її тіла.
«Артеміс збрехав мені, шантажував мене, але ж він зробив це заради своєї матері. Серйозна причина. Якби в мене була можливість урятувати свою матір, я б зробила все, що треба, навіть маніпулювала би своїми друзями».
Отже Холлі розуміла, чому Артеміс учинив саме так, хоча їй здавалося неподобством, що він учинив саме так, а не розповів одразу всю правду. Але це не означало, що вона могла його просто пробачити. Та і як вона може забути подібне? Здавалося, вона переоцінила їхню дружбу.
Цього більш не повториться.
Холлі була впевнена в тому, що після того, як подорож закінчиться, їхні стосунки навряд чи будуть
колишніми, зникне взаємна повага, залишаючи місце неприязні.
Ельфійка поглянула на зображення, що передавалося прихованою камерою, закріпленою над пасажирським сидінням і залишилася задоволеною, побачивши Артеміса, який судорожно стискав поручні свого крісла. Або камера зламалась, або його обличчя насправді було зеленого відтінку.
У Марокканській пустелі, трохи південніше Агадира, була розташована природна тріщина, де викидався тунельний газ, що проривався через шар піску, завтовшки в милю. Підтвердженням цього була відмінність кольорів піску поряд із тріщиною, який розвіювався вітром незабаром після того, як газ виривався назовні. Тисячолітній процес залишив на дюнах незвичайні червоні смуги, що, як вірили місцеві жителі, були кров’ю жертв Райсули, знаменитого бандита двадцятого століття. Маловірогідно, щоб хтось іще, окрім самих жителів, вірив у таке пояснення, проте подібного роду запис мав гарний вигляд у путівнику і притягував туристів.
Холлі треба було провести шаттл через цю тріщину. Для цього довелося закрити повітряні фільтри шаттлу, запобігаючи попаданню в них піску. Вона вела корабель практично наосліп, використовуючи для навігації тільки тривимірну модель тріщини. На щастя, ця частина шляху була недовгою і всього через декілька секунд шаттл вирвався назустріч до африканського неба. Незважаючи на теплоізоляційну обшивку шаттлу, його пасажири незабаром почали відчувати спеку. Більше за всіх її відчував Діггумс. На відміну від інших видів Народу, гноми не були істотами, що мріяли повернутися на поверхню і думали про теплі промені сонця, що зігріватимуть їх. Будь-яка поверхня, вища за рівень моря, викликала у них запаморочення.
Мульч голосно блювонув.
— Занадто високо. Мені це не подобається. Жарко, дуже жарко. Мені треба у ванну. Не впевнений, чим я там займатимуся, отже не варто йти за мною. Що б ви не почули, не смійте входити туди!
Якщо гном дає пораду подібного роду, з вашого боку було б розумно не ігнорувати її.
Холлі подала електричний імпульс, і електростатичний ефект очистив лобове скло, потім вона повернула ніс шаттлу на північний схід, у бік Феса. Якщо їм пощастить, вони ще зможуть вибити перемогу з рук Артеміса молодшого, діставшись до місця зустрічі раніше за нього.
Вона увімкнула автопілот і розгорнула крісло до Артеміса, обличчя якого поверталося до його звичної блідості.
— Ти упевнений щодо місця зустрічі? — запитала вона.
Артеміс уже не був упевнений узагалі ні в чому, але він спробував привести думки до ладу.
— Я не впевнений, Холлі. Але я точно пам’ятаю, що обмін відбувся на шкіряному базарі у Фесі. Принаймні це перше місце, яке б я перевірив. Якщо Кронскі і моє альтер-его передумало, ми попрямуємо в штаб-квартиру екстинкціоністів.
Холлі спохмурніла:
— Гм. Чи є у нас час, щоб устигнути? Час працює проти нас.
— Так, — погодився Артеміс, — час — наш головний ворог.