Дубильники стояли в чанах з барвниками, ретельно вимочуючи кожну шкуру, включаючи власну, і, коли шкура набувала бажаного відтінку, її розтягували на довколишньому плоскому даху для просушування.
— Кажуть, Генрі Форд винайшов виробничий конвеєр, — сказав Артеміс. — А тут таким самим методом працюють понад шістсот років.
Базар був обнесений високою білою стіною, забризканою фарбою і брудом. Коричнево-жовті плями розкинулися по старовинній цеглі, як зблякла карта якогось екзотичного архіпелагу.
— Чому Кронскі вибрав базар? — поцікавилася Холлі. — Смердить тут нестерпно, і я говорю це як друг Мульча Діггумса.
— Кронскі від народження страждає на відсутність нюху, — пояснив Артеміс. — Він не відчуває запахи. Йому подобається улаштовувати тут свої справи, адже будь-яка людина, з якою у нього тут призначена зустріч, буде буквально атакована смородом з кислотних чанів. Увага відволікається, і він нейтралізований.
— Розумно.
— Розумно. Це туристська пам’ятка, тут проходить багато людей, але ніхто з них у цих місцях на довго не затримується.
— Багато глядачів, але мало свідків.
— Окрім місцевих, у Кронскі, поза сумнівом, є близько дюжини людей в платіжній відомості, які побачать те, що він захоче. — Артеміс подався вперед, легко торкнувшись носом пластикової перегородки.
— А ось і наш диявольський екстинкціоніст. Як за сигналом.
Знизу ринок був переповнений шкіряниками і продавцями, давно вже привченими до гострого запаху чанів. Групки непохитних туристів мелькали тут і там з твердим наміром зафіксувати все на свої фотоапарати, але не бажаючи страждати від спеки і запаху довше, ніж необхідно, щоб зробити декілька клацань фотоапаратом. І серед них усіх, безтурботно посміхаючись, широкими кроками йшов доктор Деймон Кронскі, що мав безглуздий вигляд у зшитому на замовлення камуфляжі, доповненому високою генеральською папахою.
Ельфійка відчула відразу до цієї людини через те, що він явно отримував задоволення від навколишньої обстановки.
— Подивися на нього. Як йому все це подобається.
Артеміс промовчав. Кронскі продав лемура, і Артеміс уважав, що учинити жахливіше за цей злочин було не можна. Замість відповіді він пошукав у торгових рядах ринку свою молодшу копію.
— Онде я. У західному кутку.
Холлі перевела погляд на місце, де був юний Артеміс. Той стояв, практично закритий величезною, покритою черепицею урною з м’ятно-зеленою фарбою. На поверхні урни відбивався срібний диск сонця, що заходило.
Артеміс посміхнувся.
— Я пам’ятаю, як стояв саме на тому місці, щоб захід відволік увагу Кронскі. Це був єдиний чан, на який у той момент падало сонце. Маленька помета за сморід. По-дитячому, напевно, але тоді я був дитиною.
— Здається, цей момент ти пам’ятаєш до дрібниць, — зауважила ельфійка.
Артеміс не міг заспокоїтися. До цієї миті його спогад був неточним. Раптом він випрямився. Неточним. Як він раніше цього не помічав? Ці провали в пам’яті могли означати тільки одне. Часу обмірковувати цю думку немає. Обмін під носом. Артеміс провів указівним пальцем по сенсорному екрану, розширюючи межі ділянки. Наблизився до цокольної стіни в центрі ринку. Низький кам’яний майданчик був поцяткований канавами і покосився від шкір, що століттями нагромаджували на нього. На його поверхні виблискувала сира хна, підтікаючи по краях, як кров при черепномозковій травмі.
— Ось, — сказав Артеміс. — На цьому місці ми домовилися провести обмін. Кронскі кладе свою валізу на валун. Я її передаю.
— Його. Він чоловічого роду, його звуть Джей-джей, — сказала Холлі, повертаючи його до реальності.
— Я передаю Джей-джея. Потім ми розходимося в різні боки, все просто. Ніяких утруднень не виникло.
— Може, варто почекати, поки станеться обмін?
— Ні. Що станеться пізніше, ніхто не може передбачити. Принаймні зараз у нас є деякий прогноз на майбутнє.
Ельфійка вивчила сцену досвідченим поглядом.
— Де Батлер?
Артеміс доторкнувся ще до однієї точки на екрані. Він злегка запульсував, зігнувся і збільшив обрану ділянку.
— У тому вікні. Спостерігає за всім.
Вікно становило високий прямокутник на білій збляклій стіні, забарвлений у чорний колір тінню і глибиною.
— Ти вважаєш себе невидимим, чи не так, друже? — прошепотіла Холлі, потім виділила вікно великим пальцем і активувала фільтр нічного бачення. У несподіваному світлі тепла тіла в отворі з’явилася незграбна фігура, нерухома, як камінь, за виключенням серця, що билося.