— Я пам’ятаю, що обмін хотів учинити Батлер, але я його відмовив. Зараз він саме там, оскаженілий.
— Я не маю бажання зблизька дивитися на оскаженілого Батлера.
Артеміс поклав руку їй на плече.
— Тоді не підходь надто близько. Все, що нам потрібно, — відвернути увагу. Шкода, що в тій шафці немає комбінезона ЛЕПреконів. Якби ти була невидима і для людей, і для приладів, мені було б спокійніше.
Капітан різко смикнула підборіддям, викликаючи магію, і її контури розчинилися до легкого серпанку.
— Артемісе, не переймайся. — Через вібрацію, що проходить крізь тіло, її голос був схожий на голос робота. — Я і раніше виконувала місії. Ти на ринку не один такий розумний.
Артеміса це ніскільки не підбадьорило.
— Тим більше причин бути обережнішими. Шкода, що в терміналі немає комплекту крил. У таких шафках немає крил?
— Це шанс, — промовила Холлі голосом, спливаючим через затвор порталу, що розширювався. — Ми отримали те, що ми отримали.
— Ми отримали те, що ми отримали, — повторив Артеміс, стежачи за просуванням Холлі вниз по сходинках і через внутрішній дворик за допомогою інфрачервоного фільтру. — Жахлива граматика.
Десятирічний Артеміс почував себе так, немов його занурили у глек з медом і залишили запікатися на сонці. Його одяг прилип до шкіри, і рій мух крутився над головою. Горло нагадувало сухий наждачний папір, і він відчував своє дихання і пульс, немов на ньому був одягнений шолом.
І сморід. Його ніс гарячий вітер, що віяв у ніс та очі.
«Я повинен витримати, — подумав він, фокусуючись на цілісності майбутнього. — Я потрібний татові. А ще я не хочу, щоб цей мерзенний тип мене залякував».
Базар був заплутаним калейдоскопом кінцівок, що без кінця гойдалися і розбризкували фарбу, і вечірніх тіней. І, з точки зору Артеміса, все навкруги було навіть заплутанішим. Мелькали лікті, урни дзвонили як дзвони, а в повітрі над головою різко звучали гучні вигуки на арабській і французькій. Артеміс дозволив собі медитацію із хвилинку. Він заплющив очі, роблячи неглибокі вдихи ротом. Дуже добре, подумав він. До справи, докторе Кронскі. На щастя, доктор був величезним, і Артеміс, ідучи ринком, швидко побачив Кронскі на протилежному розі.
Тільки подивіться на нього. Камуфляжний костюм! Ця людина щиро вірить, що він генерал, який б’ється з тваринним царством?
Артеміс сам притягав здивовані погляди місцевих, до туристів тут звикли, але поодинокі десятирічні хлопчики в ділових костюмах з клітками для мавп рідко зустрічалися у будь-якій частині світу.
Це як раз плюнути. Пройти в центр і опустити клітку. Але навіть пересуватися по базару було непросто. Робітники метушилися на проходах між чанами, навантажені дюжинами вимочених шкір. Фарба смугами забарвлювала одяг туристів та інших робітників. Артемісу довелося кроками прокладати собі шлях, кілька разів поступатися дорогою, перш ніж він, урешті-решт, дістався вільної ділянки в центрі.
Кронскі сидів перед ним, залізши на крихітний складаний табурет з легкого очерету, і пускав клуби диму з тонкої сигари.
— Мені здається, що я пропускаю половину задоволення, — сказав він, неначе вони просто продовжували розмову. — У сигарі найкраще — аромат, а я абсолютно його не відчуваю.
Артеміс тихо розлютився. Ця людина почувалася абсолютно комфортно, без краплі поту на лобі. Він видавив із себе посмішку.
— Гроші при тобі, Деймоне? — Він, принаймні, міг надокучати доброму докторові, називаючи його на ім’я.
Кронскі не виявив ані краплі роздратування.
— Вони у мене прямо тут, Ах-темісе, — сказав він, поплескавши по кишені. — Сто тисяч — така дріб’язкова сума, мені вдалося засунути всі банкноти в кишеню костюма.
Артеміс не зміг стримати кепкування:
— Такого дивовижного костюма.
Фіолетові окуляри Кронскі блиснули в останніх променях сонця, що заходило.
— На відміну від твого, мій хлопчику, який, мабуть, на такій жарі втрачає форму.
Це було правдою, Артеміс відчував, що єдиною річчю, яка тримає його вертикально, був засохлий піт на хребті. Він був голодним, роздратованим і втомленим.
«Зосередься. Перемога вимагає жертв».
— Ну, взагалі-то лемур при мені, не могли б ми продовжити?
Пальці Кронскі сіпнулися, і Артеміс міг припустити, про що він подумав.
«Забери у хлопчика лемура. Просто забери. І не треба розлучатися із сотнею тисяч».
Артеміс вирішив придушити такі думки в зародку.