— Якщо ти збираєшся зробити необдумані кроки, що порушують нашу угоду, то я скажу тобі тільки одне слово: «Батлер».
Одного слова було досить. Кронскі був у курсі репутації Батлера, незалежно від його місцезнаходження. Його пальці сіпнулися ще раз і застигли.
— Відмінно, Ах-темісе. Давай покінчимо із цією справою. Думаю, ти розумієш, що мені необхідно оглянути товар.
— Звичайно. Я теж упевнений, що ти розумієш, що і мені необхідно оглянути зразок твоєї валюти.
— Чом би й ні, подивися. — Кронскі опустив руку в кишеню і витягнув товстий конверт, набитий пурпурними п’ятисотками євро. Він недбало вибрав одну і передав її Артемісу.
— Понюхаєш її, га, Ах-темісе?
— Не зовсім. — Артеміс розкрив мобільник й обрав магнітний сканер валюти з розширеного меню телефону. Він провів банкнотою перед пурпурним кольором, перевіряючи водяний знак і металеву смужку.
Кронскі приклав руку до серця.
— Я вражений. Ех, ображаєш, невже ти міг подумати, що я тебе обдурю? Підробити сто тисяч мені б вийшло дорожче, ніж у сто тисяч. Хороший набір столового срібла коштує вдвічі дорожче.
Артеміс закрив телефон.
— Я людина недовірлива, Деймоне. — І ти в цьому упевнишся. — Він поставив клітку на дерев’яний постамент. — Тепер твоя черга.
У цей момент поведінка Кронскі повністю змінилася. Його безцеремонність поступилася місцем легковажності. Він посміхнувся і порснув зі сміху, навшпиньках підкрався до клітки, як дитина до новорічної ялинки.
«Як звичайна дитина, — кисло подумав Артеміс. — Мені новорічний ранок сюрпризів не принесе, дякувати рентген-сканеру на мобільному телефоні».
Було очевидно, що Кронскі дуже збуджувала можливість знищення ще однієї іскри життя. Він елегантно нахилився до клітки і, примружившись, зазирнув у вентиляційні отвори.
— Так, так. Усе, здається, в порядку. Але мені треба поглянути ближче.
— Сто тисяч євро дозволять тобі оглядати об’єкт де завгодно і як завгодно.
Кронскі кинув Артемісу конверт.
— О, візьми їх, стомливе хлопчисько. Я так від тебе стомлююся, Ах-темісе. У таких, як ти, не буває багато друзів.
— У мене є один друг, — відповів Артеміс, кладучи гроші в кишеню. — І він більший за тебе.
Кронскі відчинив клітку ширше, щоб схопити лемура за загривок. Він підняв тварину над головою, як трофей, оглядаючи її зусібіч.
Артеміс відступив на крок назад, кидаючи по сторонах підозрілі погляди.
«Напевно, нічого не станеться, — подумав він. — Напевно, ті істоти виявилися не настільки винахідливими, як я припускав. Поки що я можу задовольнитися ста тисячами».
А потім з’явилися винахідливі істоти.
У Холлі не було крил, але це не означало, що вона не могла влаштувати хаос. У шафці ЛЕПрекону не було зброї, окрім одного-єдиного «Нейтрино», але в ній було шахтарське обладнання, включаючи декілька дюжин вибухових кульок, які ельфійка розкидала по всьому базару в залишені без нагляду чани з фарбою, а під вікно з Батлером — у подвоєній кількості.
Хоча Холлі була невидимою, рухалася вона з обережністю, оскільки застосування захисного екрана без костюма було вкрай небезпечним чаклунством. Будь-які різкі рухи або зіткнення з її тілом привели б до утворення чарівних феєрверків, виникнення яких на порожньому місці мало б щонайменше дивний вигляд.
Тому вона рухалася дуже плавно, це був єдиний спосіб пересуватися. Ельфійка опустила останні кульки, вона почувала себе дуже вразливою, незважаючи на свою невидимість.
«Мені так бракує керівництва Фоулі, — подумала вона. — Як добре, коли у тебе є всевидюще око».
Артеміс наче прочитав її думки, і його голос почувся в мікронавушнику. Ще один подарунок із шафки.
— Кронскі відчиняє клітку. Приготуйся підірвати кульки.
— Усе готово. Я в північно-східному кутку — на випадок, якщо Джей-джей спробує утекти.
— Я бачу тебе через фільтр. Висаджуй в повітря на власний розсуд.
Холлі видерлася в порожній чан і сконцентрувала всю свою увагу на Кронскі. Той уже витягнув лемура, тримаючи його на відстані від себе. Чудово.
Вона провела пальцем уздовж маленької смужки у себе в руці, і всі крихітні вогники позеленіли. На смужці виникло коротке повідомлення.
«Висаджувати в повітря?»
«Безумовно», — подумала капітан і натиснула кнопку «так».
Чан вибухнув, викидаючи в повітря шестиметровий стовп червоної фарби. Ще декілька чанів швидко пішли слідом за нею, стріляючи, як бомбомети, та з силою запускаючи свій уміст у небо Марокко.
«Симфонія кольору», — подумав Артеміс зі свого сідала. Батлера не було видно.