Він подивився на істоту.
— Цього разу ніяких тунелів, — попередив він, — і нічого схожого на те, що ти робила на базарі. Ти говориш англійською, істото? Ти розумієш, що я тобі кажу?
Істота закотила очі.
Я б відповіла тобі, говорив вираз її обличчя, але мій рот заклеєний скотчем.
— І для виправдання, — сказав Кронскі, — ми всі знаємо про твої гіпнотичні здібності. І невидимості, — Він ущипнув її за щоку. — Твоя шкіра практично як людська. Що ти? Фея, чи не так?
Ще одне зведення очей.
«Якби зведення очей було спортом, то ця істота була б золотим медалістом, — подумав доктор. — Утім, можливо, срібним. Золото, поза сумнівом, виграла б моя колишня дружина».
Кронскі звернувся до охорони.
— Вона рухалася? — запитав він.
Чоловіки негативно похитали головами. Це було безглузде питання. Як вона могла рухатися?
— Чудово. Дуже добре. Все йде згідно з моїм планом.
Тепер Кронскі закотив очі.
— Послухайте мене. Усе йде згідно з моїм планом. Схоже на доктора Ноу. Я маю йти і зробити собі залізні руки. Що ви про це думаєте, джентльмени?
— Залізні руки? — запитав новий охоронець, незвичний до гучних слів Кронскі. Двоє інших добре знали, що більшість питань доктора риторичні, особливо пов’язані з Ендрю Ллойдом Вебером і Джеймсом Бондом.
Кронскі проігнорував нового хлопця. Він приклав на секунду палець до губ, щоб позначити важливість моменту, і заговорив глибоким шепотом.
— Гаразд, джентльмени. Усі слухають? Цей вечір найважливіший. Від нього залежить майбутнє організації. Все повинно бути максимально ідеальним. Не спускайте очей з ув’язненої. Нікуди не переносьте її і не відкривайте їй рот. Ніхто не повинен бачити її до початку суду. Я заплатив п’ять мільйонів у діамантах за привілей грандіозного виявлення цієї істоти, тому ніхто не повинен увійти сюди, окрім мене. Зрозуміло?
Це було не риторичне питання, проте, новому хлопцю було потрібно дещо, секунда, щоб зрозуміти це.
— Так, сер. Зрозуміло, — випалив він після решти.
— Коли щось піде не так, то ваш вечір закінчиться похоронним обрядом. — Кронскі підморгнув новому охоронцеві. — І ви знаєте, як то кажуть: один пішов, інший прийшов.
Атмосфера на бенкеті була трохи в’ялою — доти, доки не подали їжу. Більшість екстинкціоністів були дуже прискіпливі до їжі. Деякі так ненавиділи тварин, що були вегетаріанцями, а це істотно обмежувало меню. Але цього року Кронскі вирішив запросити кухаря з вегетаріанського ресторану в Единбургу.
Першою стравою був помідорно-перцевий суп у панцирах маленьких черепах. Потім легка партія смажених овочів, змішана з невеликою кількістю грецького йогурту, поданих на підносі з черепів мавп. Усе було дуже смачне, до того ж вино розслабило гостей.
Через хвилювання Кронскі не міг з’їсти ані шматочка, що було дуже незвичним для нього. Востаннє він відчував таке запаморочення під час свого першого бенкету в Остіні, який був дуже давно.
«Я на краю величі. Скоро моє ім’я згадуватимуть так само, як Боббі Джо Хаггарда або Джо Боббі Саггарта. Я буду великим євангелістом екстинкціоністів. Деймон Кронскі — людина, що зберегла світ».
Тільки дві речі зроблять цей бенкет найзначимішим з усіх проведених.
Основна страва і страта.
Основна страва вразить усіх. І м’ясоїдів, і вегетаріанців. Вегетаріанці можуть і не куштувати її, але в будь-якому разі вони оцінять спосіб приготування.
Кронскі ударив у невеликий гонг біля свого крісла і підвівся, щоб представити страву відповідно до традиції.
— Леді і джентльмени, — почав він, — дозвольте мені розповісти вам історію вимирання одного виду. У липні 1889 року професор Д. С. Джордан відвідав Подвійні озера в Колорадо. У 1891 році професор описав свої дослідження в Бюлетені американської комісії з риб. Він оголосив, що відкрив новий вид риб — жовтий плавник-головоріз. У своїй статті Джордан описує рибу серебристо-оливкового кольору, з широкими лимонно-жовтими смугами вздовж тіла, нижніми плавниками яскраво-золотого кольору і темно-червоною смужкою біля горла — тому і «головоріз». Приблизно до 1903 року жовтий плавник продовжував мешкати в Подвійних озерах. Проте ця риба вимерла невдовзі після того, як в озера запустили райдужну форель. Інша форель схрещувалася з райдужною, але жовтий плавник швидко зник і згодом повністю вимер.
Ніхто не заплакав, але чимало слухачів зааплодували.
Кронскі підняв руку.
— Ні, ні. Це не привід для радості. Кажуть, жовтий плавник був дуже смачною рибою, з особливим солодким присмаком. Який жаль, що ми ніколи не зможемо упізнати цей смак, — настала драматична пауза — або зможемо...