У кінці кімнати від’їхала величезна стіна, показуючи червоні вельветові штори. Кронскі натиснув кнопку на пульті дистанційного керування, і штори розсунулися. За ними стояли візки, які були навантажені мініатюрними льодовиками.
Гості зацікавилися.
— Що, коли сто років тому на Подвійних озерах був несподіваний сплеск замерзання?
Серед присутніх почувся шепіт. Ні.
Звичайно, ні. Неможливо.
— Що, коли заморожений шматок озера застряг на глибині в майже нульовій течії?
Тоді б це означало, що...
Усередині шматка...
— Що, коли цей шматок сплив близько шести тижнів тому і був виловлений моїм добрим другом Томмі Киркенхазардом? Одним з наших відданих членів.
Томмі підвівся і вклонився, махнувши ковбойським капелюхом зі шкури сірого техаського вовка. Хоча він і посміхався, його очі стріляли в Кронскі вогнем. Усім у кімнаті було відомо, що ці двоє ненавидять одне одного.
— Тоді було б, може, невиправдано дорого і складно, але можливо доставити шматок льоду до цієї кімнати. Шматок, що зберіг жовтого плавника-головоріза. — Кронскі шумно зітхнув, щоб позначити неймовірність того, що відбувається. — Тоді ми, дорогі друзі, могли б стати першими людьми за останні сто років, хто спробує цю рибу на смак.
Ця перспектива сподобалась навіть вегетаріанцям.
— Дивіться, екстинкціоністи. Дивіться і захоплюйтеся.
Кронскі клацнув пальцями, і дюжина спеціально підготовлених чоловіків розвернули важкі візки в центрі банкетного залу, де вже був установлений залізний гриль. Робітники зняли форму, під якою виявилися костюми мавп.
«Чи не переборщив я з костюмами мавп? — засумнівався Кронскі. — Може, це занадто схоже на Бродвей?»
Але, поглянувши на своїх гостей, зрозумів, що вони в захваті.
Робітники насправді були навченими цирковими акробатами одного з цирків du Soleil, що імітують подорож північчю Африки. Вони були тільки раді виділити декілька днів програми, щоб улаштувати спеціальне шоу для екстинкціоністів.
Робітники обступили крижані блоки, озброєні ланцюговими пилами, полум’яними мечами і вогнеметами, що, здавалося, з’явилися нізвідки.
Це було воістину захоплююче видовище. Лід розлітався в різні боки, потрапляючи на гостей; машини оглушливо гули. Незабаром косяк жовтого плавника-головоріза був вивільнений з блакитного мороку льоду. Риби були заморожені в півоберта, застиглі із широко розплющеними очима.
«Що за приголомшливий спосіб померти, — подумав Кронскі, — ні про що не підозрюючи. Чудово».
Робітники почали вирізати рибу з блоків льоду і передавати її кухарям. Потім умілі кухарі підсмажили філе риби в маслиновій олії з дрібно нарізаними овочами і подрібненим часником.
Для вегетаріанців було приготовано різотто з шампанським і грибами, хоча Кронскі не думав, що воно знадобиться. Вегетаріанці їли рибу, тільки щоб завдати збитку природі.
Вечеря мала величезний успіх, і захоплені відгуки переповнювали зал.
Кронскі зміг з’їсти тільки частину філе, тому що надто переймався.
Чудово. Вишукано.
«Вони вирішили, що це основна частина програми, — подумав Кронскі, — насправді ж вони ще нічого не бачили».
Після кави, коли екстинкціоністи ослабили паски і дістали сигари, Кронскі скомандував робітникам обладнати зал суду.
Ті відреагували швидко, не гірше за команду Формули-1. Це було не дивно після трьох місяців тренувань. Буквально. Робітники прибирали візки, деякі прибирали залишки жовтого плавника. Закривши цю частину кімнати, робітники відкрили другу її частину.
Два подіуми і лава підсудних в’їхали в центр залу. Обидва подіуми були оснащені комп’ютерами, а дерев’яна лава підсудних містилася всередині клітки. Клітка була закрита леопардовою шкурою.
Гості замовкли: усі вичікувально дивилися на клітку. Всі давно чекали цього моменту, ці мільйонери і мільярдери сплачували величезні гроші, щоб відчути необмежену владу, адже майбутнє виду залежало від їхнього рішення. Показати всій планеті, хто тут хазяїн. Гості не знали, що з метою безпеки зал оточений озброєними людьми, на той випадок, якщо істота проявить нові магічні здібності. Можливість підземного підкопу була незначна, тому що зал був установлений на фундаменті із заліза і бетону.
Кронскі відтягував момент, підводячись зі свого місця і повільною ходою прямуючи до подіуму прокурора.
Він склав пальці хрестиком, розуміючи важливість моменту.
— Щороку ми судимо рідкісну тварину.
Серед глядачів почувся свист, але Кронскі проігнорував його.