Молодий чоловік посміхнувся.
— Чом би не дати вашій комп’ютерній програмі декілька секунд, щоб відповісти вам на ваше питання?
Кронскі натиснув enter, і через п’ять секунд комп’ютер, обробивши світлину, видав інформацію про учасника організації, з особистих архівів екстинкціоністів.
Малачі Пастер. Молодий французько-ірландський спадкоємець бойні. Робив великі пожертвування в казну екстинкціоністів. Його перша конференція. Як і більшість присутніх, що пройшли обряд ініціації, вніс великі пожертвування, щоб отримати право бути на конференціях.
Кронскі був зачарований.
— Містере Пастер, ми раді вітати вас у Марокко. Але, скажіть мені, чому ви захотіли захищати цю істоту? Її загибель уже практично схвалена.
Молода людина зійшла на подіум.
— Мені подобаються складні задачі. Це інтелектуальне завдання.
— Захист злочинця — інтелектуальне завдання?
— Особливо злочинців, — відповів Пастер, піднімаючи кришку ноутбука. — Легко захищати рабських, корисних тварин, таких, як корови. Але це? Це буде нелегка битва.
— Буде шкода програти битву таким молодим, — сказав Кронскі, і його губи склалися в удаваній симпатії.
Пастер постукав пальцями по подіуму.
— Я завжди любив ваш стиль, докторе Кронскі. Вашу відданість ідеалам екстинкціонізму. Роками я стежив за вашою кар’єрою, ще відтоді, коли я був дитиною в Дубліні. Останнім часом, проте, мені здається, що організація збилася з наміченого шляху, і це не лише моя думка.
Кронскі стиснув зуби. Он як. Виклик його керівництву.
— Будьте обережні в тому, що ви говорите, Пастере. Ступаєте на небезпечну землю.
Пастер подивився на підлогу під ним, де була розлита вода.
— Ви маєте на увазі, що я можу заснути з рибками? Ви вб’єте мене, докторе? Простого юнака. Не думаю, що це збільшить довіру до вас.
«Він має рацію, — подумав Кронскі, — я не можу вбити його; я повинен виграти цей суд».
Доктор натягнуто посміхнувся:
— Я не вбиваю людей. Тільки тварин. Таких, як тварина в цій клітці.
Деякі учасники підтримали Кронскі оплесками, але було багато й тих, що утрималися.
«Було помилкою прийти сюди, — несподівано усвідомив Кронскі. — Занадто далеко. Ніде приземлитися приватному літаку. Наступного року я спробую знайти містечко в Європі. Я оголошу про переїзд відразу ж, як тільки розітру на порох цього нахабу».
— Дозвольте оголосити правила, — продовжив Кронскі, думаючи: «Оголошення правил дозволить мені виграти декілька голосів, з психологічної точки зору».
— У цьому немає потреби, — сказав Пастер різко. — Я прочитав декілька версій. Обвинувач викладає свою точку зору, захисник — свою. Декілька хвилин живих дебатів, після чого проводиться голосування. Не могли б ми почати, докторе? Нікому з тут присутніх не хочеться даремно витрачати час.
«Розумно, юначе. Поставити себе по один бік з присяжними. Не має значення. Я знаю цих людей, а вони нізащо не виправдають звіра, яким би милим той не здавався», — подумав Кронскі.
— Ну що ж. Приступимо. — Він узяв документи зі свого столу. Його вступна промова. Кронскі знав її напам’ять, але все-таки той факт, що слова були перед очима, заспокоював.
— Люди говорять, що ми ненавидимо тварин, — почав Кронскі. — Але суть не в цьому. Ми не відчуваємо ненависті до бідних тварин, швидше, ми любимо людство. Ми любимо людство і зробимо все необхідне, аби переконатися, що воно проживе настільки довго, наскільки це можливо. Ресурси цієї планети не безмежні, і я вважаю, що вони мають бути в нашому розпорядженні. Чому люди мають голодувати, тоді як тварини жиріють на очах? Чому люди мають мерзнути, тоді як звірі ніжаться в теплі свого хутра і шкір?
Малачі Пастер видав звук, щось середнє між кашлем і сміхом.
— Насправді, докторе Кронскі, я прочитав декілька варіантів цієї промови. Щороку, здається, ви повторюєте одні й ті самі наївні аргументи. Не могли б ми сфокусуватися на істоті, що перебуває перед нами?
Легкий сміх пронісся серед запрошених на бенкет гостей, і Кронскі довелося зробити зусилля, щоб стримати себе. Адже зовсім нещодавно здавалося, що результат битви був уже в його руках. Ну що ж, подивимося.
— Що найдивовижніше, хлопчику, я збирався бути з тобою ласкавішим, але тепер жарти скінчилися.
— Нам приємно це чути.
«Нам? Нам? Пастер повернув екстинкціоністів на свій бік, а ті навіть і не підозрювали про це.»
Кронскі призвав залишки харизми з глибин своєї особи, звернувшись до молодості, до тих літніх днів, які він проводив, спостерігаючи за своїм татусем-євангелістом, що надихав людей під навісом тенту.