Кронскі був знищений, і він усвідомлював це. Але з цього непорозуміння ще можна було вибратися. У нього ще були номери рахунків групи, і він був єдиним, хто знав комбінацію до сейфа. Через дві години він буде далеко звідси з достатньою кількістю грошей, щоб безбідно прожити декілька років. Усе, що йому треба зробити, — це як-небудь зупинити це хлопченя Пастера, яке переграло його.
І тут він згадав. Іграшка!
— А як щодо цього? — прогримів він, розмахуючи пістолетом Холлі. — Вважаєте, це теж підробка?
Екстинкціоністи подалися назад, залазячи під сидіння.
— Ясна річ, — розсміявся Артеміс. — Дитяча іграшка. І більш нічого.
— Готові посперечатися на своє життя?
Артеміс, здавалося, почав коливатися.
— Не варто драматизувати, докторе. Визнайте, ви програли. Прийміть це.
— Ні, — сказав Кронскі різко. — Якщо пістолет справжній, значить, істота теж справжня. А якщо вона не справжня, значить, як ви наполягаєте, вам нічого боятися.
Артеміс призвав свою хоробрість.
— Дуже добре, зробіть свою найжахливішу помилку. — Він стояв, розставивши ноги перед маленькою голкою зброї, підставивши груди.
— Ви зараз помрете, Пастере, — сказав Кронскі без симпатії в голосі.
— Можливо, якщо ви дозволите зняти пістолет із запобіжника, — сказав Артеміс, нібито підганяючи доктора до дії.
— Тоді побачимося в пеклі! — прогавкав Кронскі і натиснув на кнопку.
Але нічого не сталося. Лише вискочила іскорка і пролунало невелике дзижчання зсередини зброї.
— Він зламався, — видихнув доктор.
— Хто б говорив, — сказав Артеміс, який дистанційно з шаттлу знищив «Нейтрино».
Кронскі розвів руки: хлопчику, ОК. Дай мені поміркувати.
— Просто відпустіть дівчинку, докторе. Збережіть хоч би крихітку гідності. Ми ж не страчуємо людей.
— Я тут головний. Тільки мені потрібна секунда, щоб зібратися на думці. Цього не повинно було статися. Вона про це не попереджала...
Доктор поклав лікті на кафедру, протираючи очі під темними окулярами.
«Вона про це не попереджала? — думав Артеміс. — Хто іще замішаний у тому, що відбувається?»
Поки Артеміс був збитий з пантелику і світ Кронскі рушився навколо його широких плечей, мобільні телефони підняли дзвін на весь зал. Безліч людей несподівано отримали повідомлення. За кілька секунд кімната наповнилася немилозвучною симфонією тролей, зумерів і поліфонічних мелодій.
Кронскі ігнорував дивність події, але Артеміс затурбувався. У нього було все під контролем і допомога не була потрібна, якщо мати на увазі під нею повну перемогу над Кронскі.
Реакцією на повідомлення, що входять, була сумішшю шоку і веселощів.
— Боже мій. Це правда? Це дійсно так??
— Програй це ще раз. Додай звуку.
— Не можу в це повірити. Кронскі, ви ідіот.
— Це остання крапля. Ми стали посміховиськом. Екстинкціонізму настав кінець.
Артеміс усвідомив, що всі ці повідомлення насправді були одним і тим самим. Хтось, у кого була база даних екстинкціоністів, надсилав їм усім один і той же Відеоролик.
Телефон Артеміса трохи завібрував. Ще б він не завібрував, адже йому вдалося провести підробну істоту по всіх базах екстинкціоністів, які він тільки зміг знайти. І, оскільки його телефон усе ще був підключений до великого екрана, відео, що надійшло, почало автоматично відтворюватися на ньому.
Артеміс відразу ж упізнав місце дії. Шкіряний базар. І головною дійовою особою був Кронскі, що стояв на одній нозі та вищав на високій ноті, як у струменя, що виходить із порваної шини. Слово «комічність» не було найбільш відповідним терміном, яким можна було описати те, що відбувалося. Безглуздість, фарс і патетика — ось слова, які краще за все підходили до цього дійства. Одне було безсумнівно: будь-хто, хто прогляне цей Відеоролик, якщо він при своєму розумі, більше не поважатиме цю людину, і, що іще менш імовірно, не дозволятиме собою керувати.
Під час відтворення відео під ним став пробігати рядок з коротким повідомленням.
«Тут ми бачимо доктора Деймона Кронскі, президента екстинкціоністів, що показує дивовижну спритність для людини своїх розмірів. Нашому кореспондентові стало відомо, що Кронскі повстав проти тварин, як його укусила коала, коли він зі своїм батьком перебував у політичному турі, щоб заручитися підтримкою жителів Клівленда. Свідки того, як його укусили, повідомили, що маленький Деймон «вищав таким тонким голосом, що від його крику могли полопатися скляні келихи». Цей талант, як ми бачимо, доктор доніс до наших днів. Вищіть же, дітки, вищіть».