Артеміс зітхнув.
— Це моїх рук справа, — зрозумів він. — Це явно мій почерк.
Іншим разом він би оцінив цей жарт, але зараз для нього був украй непідходящий момент. Не тепер, коли він був такий близький до того, щоб звільнити Холлі.
До речі, про Холлі.
— Артемісе, допоможи мені звідси вибратися, — прошипіла вона.
— Так-так, зараз. Час діяти.
Артеміс, міркуючи, порився у своїх кишенях і дістав носову хустку. Усередині хустки були три довгих, грубих волоски, які дав йому Мульч Діггумс. Волосся гномів насправді є антеною, якою вони користуються, щоб визначати напрям у темних тунелях, а також слугують винахідливій расі за універсальну відмичку. Без сумнівів, омнітул Холлі був би набагато зручніший, але Артеміс вирішив зайвий раз не піддавати себе ризику бути схопленим з ним під час догляду службою безпеки. Носова хустка зберігала волоски вологими і гнучкими доти, доки вони не знадобляться.
Артеміс узяв один волосок, стер крапельку вологи з його кінчика і, намагаючись залишатися непримітним, вставив у замок, на який була замкнута клітка. Як тільки він відчув, що волосок затвердів у його пальцях, він повернув ключ у замковій шпарині, і дверцята розчинилися.
— Спасибі тобі, Мульче, — прошепотів він, потім повернувся до роботи над наручниками, надітими на Холлі. Третій волосок може навіть не знадобитися. Через лічені секунди Холлі була вільною і потирала свої зап’ястки.
— Сирітський притулок? — сказав Артеміс. — Тобі не здавалося, що ти переграєш?
— Промашка вийшла, — швидко промовила Холлі. — Давай просто повернемося в шаттл.
Проте це було не так і просто.
Кронскі був відтіснений в кут групою екстинкціоністів. Вони говорили на підвищених тонах і навіть штовхали і пхали доктора, не звертаючи уваги на те, що він їм відповідав, а тим часом Відеоролик знову і знову відтворювався на великому екрані.
— Упс, — подумав Артеміс, закриваючи кришку мобільника.
Падіння Кронскі було неминучим. Той розкидав своїх мучителів по боках, подібно до кулі в боулінгу, розчистивши місце навколо себе, потім, часто дихаючи, схопив переговорну рацію з кріплення на поясі.
— Оточити приміщення,-— прохрипів він у неї. — Використайте всю необхідну силу.
Навіть попри те, що охоронці Домейн дес Хоммес фактично працювали на екстинкціоністів, їхня лояльність належала людині, яка виплачувала їм зарплату. А цією людиною був Деймон Кронскі. Він міг одягатися як божевільний і мати звички собаки, але він єдиний знав комбінацію сейфа і завжди вчасно платив.
Снайпери на верхній терасі зробили декілька попереджувальних пострілів поверх голів присутніх, що викликало стовпотворіння.
— Зачиніть усі входи і виходи з будівлі, — сказав Кронскі у рацію. — Мені знадобиться час, щоб забрати гроші. Десять тисяч доларів готівкою кожному, хто мені допоможе.
Не було потреби в більш переконливому стимулі. Десять тисяч доларів були для цих людей сумою, яку можна було заробити тільки за два роки.
Двері і віконниці з гуркотом зачинилися, і в кожному отворі з’явилося по міцному охоронцеві, що розмахував рушницею або зробленим на замовлення марокканським мечем ніндзя з ефесом із кістки носорога; ці мечі Кронскі свого часу спеціально замовив для служби охорони.
Перелякані екстинкціоністи забилися в туалети та інші місця, де могли б бути вікна. Вони люто натискали кнопки на своїх телефонах, звідусіль викликаючи на допомогу хоч кого-небудь.
Деякі були винахідливішими. Томмі Киркенхазард вихопив керамічний пістолет, який він проніс у своєму капелюсі, і зробив декілька пострілів по терасі із-за барної стійки з мореного тіка.
Йому відповіли звідкись ізгори, і пляшки, дзеркала та розбиті келихи розлетілися на осколки подібно до наконечників стріл.
Прямим ударом у сонячне сплетіння високий азіат швидко роззброїв охоронців, що стояли біля дверей.
— Сюди! — покликав він, широко відчиняючи двері. У дверному отворі вмить утворилася пробка з тіл екстинкціоністів.
Артеміс і Холлі ховалися за кліткою, видивляючись шлях назовні.
— Ти можеш стати невидимою?
Холлі різко повернула шию, і одна з її рук зникла із виду.
— У мене мало енергії. Вистачить на хвилину або дві. Я спеціально її економила.
Артеміс з несхваленням подивився не її.
— У тебе завжди мало енергії. Хіба Номер Один не наповнив тебе своєю міченою магією?