«Базар, — подумала вона. — Я знайду його на базарі».
Артеміс змусив себе перейти на біг. Як тільки Холлі вирубає охоронців, йому потрібно бігти якнайшвидше і молитися, щоб не спіткнутися і не впасти. Подумати тільки — пройти через усе це і програти тільки через нестачу координації. Батлер обов’язково сказав би «Я ж тебе попереджав», коли б вони зустрілися на небесах.
Несподівано шум став голосніший на декілька тонів, і крики екстинкціоністів нагадали Артемісу про паніку серед тварин, що охопила Ратдаунський парк.
«Екстинкціоністи, спіймані в клітку, — подумав він. — Що за іронія».
Варта, що охороняла двері на кухню, рухнула на підлогу, хапаючись за горло.
— Відмінна робота, капітане.
Артеміс низько пригнувся, подібно до спринтера, що очікує на постріл на старті забігу, потім побіг, відштовхнувшись від стінок клітки, що слугувала йому за прикриття.
Кронскі врізався в нього збоку усією своєю вагою, перевертаючи за собою через поріг клітку. Артеміс важко приземлився на дитячий стільчик, який тут же під ним зламався, один з підлокітників вискочив з отвору.
— Це ти в усьому винен, — вищав Кронскі. — Це мав бути кращий вечір у моєму житті!
Артеміс відчував напад задухи. Його рот і ніс були щільно укриті пропотілою пурпурною матерією.
«Він хоче мене вбити, — подумав Артеміс. — Я надто на нього натиснув».
Не було часу на роздуми, і навіть якби він і був, ситуація не скидалася на одну з тих, де корисна математична теорема могла б допомогти Артемісу вибратися зі скрутного становища, в якому він опинився. Йому залишалося лише одне: відбиватися.
Тому Артеміс штовхався, використовував руки і намагався викрутитися. Він ударив Кронскі коліном у його великий живіт і засліпив, несподівано атакувавши кулаками.
Усі його спроби мали нетривалий ефект і не принесли помітного результату; всі, крім однієї. Права п’ятка Артеміса ударила Кронскі в груди. Кронскі навіть не відчув цього. Але п’ятка зачепила кнопку пульта дистанційного керування, що лежав у кишені доктора, відмикаючи ґрати до ями.
Секундою пізніше мозок Артеміса усвідомив, що за спиною у нього нічого немає, і тоді Артеміс зрозумів, що сталося.
«Я мертвий, — дійшло до нього. — Пробач мені, мамо».
Артеміс усім тілом упав у яму, його лікоть зачепив лазерний промінь, і секундою пізніше яму заповнили синьо-білі сполохи полум’я, сліди чорної сажі, що залишилися на стінках ями.
Кронскі відскочив від краю клітки, піт виступив на кінчику його носа.
«Як я почуваюся після того, що тільки-но сталося?» — запитував він себе, згадуючи, що психологи радять зустрітися з душевною травмою віч-на-віч, щоб уникнути стресів у подальшому житті.
— Ні, — зрозумів він. — Мені не зле. Насправді я відчуваю, начебто величезний вантаж упав з моїх плечей.
Кронскі зі скрипом і тріском піднявся з колін.
— Так, а де ще одна? — запитав він себе. — У мене все ще є вантаж, якого потрібно позбавитися.
Артеміс бачив полум’я, що спалахнуло навколо нього. Він бачив, як по його шкірі розтікалися блакитні спалахи, і чув рев вогню, але, незважаючи на це, залишався неушкодженим.
— Неможливо.
Очевидно, ні. Очевидно, це полум’я швидше «гавкало», ніж дійсно «кусало».
— Голограма?
Підлога ями розверзлася під його вагою зі свистом пневматичних двигунів, і Артеміс опинився в камері, що була розташована прямо під ямою, і втупився в масивні сталеві двері, що зачинялися над ним.
— Вид ізсередини бункера із входом зверху.
Бункера, обладнаного за останнім словом техніки, з добре змащеними петлями, що виступають. Ельфійського виготовлення, без жодних сумнівів.
Артеміс згадав дещо, про що проговорився Кронскі.
— Вона... вона.
Вигляд такий, ніби це було спроектовано ельфами. Особливо небезпечним видом. Який ельф добував мозкову рідину лемурів раніше, ніж навіть почалася епідемія спеллтропії?
Артеміс зблід.
— Тільки не вона. Не вона. Будь ласка, тільки б це була не вона.
«Що ж мені робити? — думав він. — Скільки ще разів мені рятувати світ від божевільних?»
Він доторкнувся до колін і з’ясував, що лежить на м’якій підстилці. Перш ніж він зміг перекинутися на бік, металеві щупальця вискочили з тих отворів, що розкрилися на підлозі під його підстилкою, і скрутили міцніше, ніж сплутують ноги бика на родео. Угорі пурпурний газ із шипінням вирвався з дюжини сопел, укриваючи його з головою.