— Затримай дихання, — сказав собі Артеміс. — Це тварини не уміють затримувати дихання.
Він не дихав доти, доки його легені не стали горіти, і тільки коли майже видихнув, збираючись зробити великий вдих, інший газ заповнив камеру, і під його дією перший кристалізувався. Пил осів на обличчя Артеміса подібно до пластівців пурпурного снігу.
— Тепер ти спиш. Спробуй їх обдурити.
Маленькі дверцята на підлозі м’яко від’їхали вбік зі звуком повітря, що просочується через солому.
Артеміс дивився через одне напівзаплющене око.
На думку спало: Магнітне поле. Його лоб наче стискав сталевий обруч.
— Я знаю, що саме я бачу, але я б хотів, щоб це було не так.
Фігура піксі з’явилася, риси її крихітного прекрасного тіла псувала невдоволена гримаса на обличчі.
— Це, — вискнула Опал Кобой, указуючи тремтячим від обурення пальцем, — це не лемур!
ГЛАВА 13: ОДИН ІЗ ВОЛОХАТИХ ПОМРЕ
БАТЛЕР швидким кроком пройшов із штаб-квартири на шкіряний базар. Артеміс чекав у будівлі, яку вони використали для вчорашнього обміну. Присутність поліції у Фесі обмежувалася декількома патрулями, не більше однієї-двох осіб у кожному, отже, для когось із досвідом Батлера прокрастися непомітним було раз плюнути. Але абсолютно неможливо злитися з натовпом туристів або скидатися на доброчесного громадянина з мусульманського кварталу, коли в тебе за спиною висить здоровенна гвинтівка.
Батлер, зігнувшись, пробрався в темний закут і швидко розібрав рушницю для стрільби по тарілках майже на дюжину частин, потім спішно сховав їх у сміттєвих баках. Можливо, він міг би просто дати хабаря митникам в аеропорту Фес Саіс, а потім просто провезти зброю під сидінням, але зараз краще відразу забезпечити повну безпеку, аніж потім жалкувати.
Десятирічний Артеміс сидів на заздалегідь підготовленій снайперській позиції біля вікна, змахуючи неіснуючу порошинку з рукава піджака.
— Отже? — запитав він, приготувавшись до відповіді.
— Жінка в мінусі, — сказав Батлер. Він вирішив не згадувати, що довговолосий чоловік усе тримав під контролем, поки не прибуло відео Артеміса.
Артеміс запідозрив каверзу.
— Жінка? Інший теж там був?
— Волохатий мертвий, — кивнув Батлер. — Він спробував урятуватися, але йому це не вдалося.
Артеміс зітхнув.
— Мертвий? — перепитав він. — Мертвий?
— Повторення слова не змінює його значення, — нетерпляче вимовив Батлер. — Він намагався врятувати свою подругу, і Кронскі пристрелив його за це. Але що зроблене, те зроблене, еге ж? Урешті-решт у нас є діаманти. — Він подивився на годинник. — Час вирушати до аеропорту. Потрібно швидко пройти всі перевірки перед польотом.
Артеміс залишився сидіти, зачарований і тихий, не в змозі відвести очі від діамантів, які дивилися на нього зі свого місця на його колінах і немов звинувачували.
У Холлі був невдалий день. Її поле було таким слабким, що вона його вимкнула, щоб зберегти жалюгідні залишки магії для лікування — а раптом знадобиться? У будь-якому разі, раніше, чим вона відкриється, жоден з громил Кронскі її не засіче і не розповість про це решті. Зараз вона бігла щосили через мусульманський квартал, щоб Артеміс був на місці зустрічі і не забув захопити скутер.
Пострілу не було. Це було дивним і бентежило, якщо тільки Кронскі не вирішив пристрелити її особисто.
Немає часу думати про це. Зараз головне — вижити.
У мусульманському кварталі було тихо ввечері, траплялися окремі туристи, і найнастирливіші торговці все ще тинялися вулицями. Холлі проскочила повз них, тримаючись якнайнижче, в страху перед охоронцями, що йдуть за нею. Вона перевернула купу кошиків, заповнених доверху кебабом, зупинилася і перевернула стіл зі спеціями, а потім побігла до білої стіни, до різнокольорових арок.
Гуркіт кроків позаду не відставав ані на секунду. Її тактика не спрацювала. Охоронці були просто громилами, вони взяли й пройшли крізь перепони.
«Прискорся і петляй. Загубися в алеях».
Цей метод приніс не більше плодів, ніж попередній. Її переслідувачі знали цей район, вони розділились на групи і пішли по вуличках, виганяючи Холлі на шкіряний базар.
«Там я буду як на долоні. Легка мішень».
Ельфійка прискорилася. Туфлі Артеміса врізалися їй у п’ятки. Крики і прокляття летіли їй услід, поки вона безпардонно розпихувала групи туристів і рознощиків чаю, посилаючи підноси з чаєм у політ.
«Я у них на гачку, — з розпачем думала вона. — Тобі краще бути на місці, Артемісе».