Вона вела увесь гурт переслідувачів прямо до Артеміса, але іншого вибору не було. Якщо Артеміс там, він може допомогти, якщо ж ні... доведеться вибиратися самій.
Вона кинулася ліворуч, але четверо громил загородили прохід, діставши свої жахливі довгі ножі. «Гадаю, мені в інший бік», — вирішила ельфійка.
Ну, добре. Холлі прослизнула на шкіряний базар, її п’ятки здіймали клуби пилу. «Де ж ти, Артемісе»? — подумала вона.
Холлі кинула швидкий погляд на місце зустрічі, але там не було нікого і нічого. Навіть найменшої ознаки того, що тут хтось ховається.
«Він не тут».
Вона відчула, як страх гризе її серце. Капітан була прекрасним бойовим офіцером, але вона була не на своїй території, без друзів поруч, поза своїм часом, урешті-решт.
Шкіряний базар був зараз пустинним і мовчазним, лише деякі роботяги дубили шкіру на дахах будинків. Ліхтарі під дахом потріскували, а величезні урни зачаїлися, наче якісь іноземні істоти. Запах був такий само мерзенний, як і вчора, а може, й навіть гірший, оскільки за сьогодні він уже встиг настоятися. Запах відходів ударив Холлі хворобливо-м’якою рукою, проникаючи в найвіддаленіші куточки мозку.
«Біжи далі. Знайди затишне містечко».
Капітан витратила півсекунди, подумавши, яку частину тіла вона зараз віддала би за зброю, потім побігла до дверей.
З’явився громило і дістав ніж із-за пояса. Лезо було червоним. Може, від крові, а може, від іржі. Холлі різко змінила напрямок руху, втративши черевик на повороті. Вікно було поверхом вище, але стіна була побита часом — можна було залізти вгору.
Ще двоє. Посміхаються. Один тримає сіть, як гладіатор.
Ельфійка різко загальмувала.
«Ми ж у пустелі! Що у нього в руках робить невід»?
Вона спробувала ще раз. Алея, ледь достатня завширшки для однієї людини. Холлі була майже там, коли товстун-охоронець із хвостом на голові й ротом, повним жовтих зубів, посміхаючись, перегородив прохід.
«У пастці. Я в пастці! Виходу немає, магії не вистачить ні на екран, ні навіть на простий гіпноз».
Складно було залишитися спокійною в такій ситуації, незважаючи на її досвід і тренованість. Капітан відчувала, як свідомість поступається місцем первісним інстинктам.
«Виживи. Роби те, що вважаєш за потрібне».
Але що вона могла зробити? Одна неозброєна ельфійка проти команди громил.
Вони сформували правильне коло навколо неї і стали повільно його звужувати, широко розставивши руки і водячи ними зверху вниз, на випадок, якщо здобич вирішить вислизнути. Кожне з їхніх жадібних, блискучих очей сфокусувалося на її обличчі.
Вона подивилася в небо.
— Допоможи! — закричала вона.
І почався дощ із діамантів.
Біля штаб-квартири екстинкціоністів
— Це не лемур, — повторила Опал Кобой, постукуючи стрункою ніжкою по підлозі. — Я знаю, що це зовсім не лемур, оскільки у нього немає хвоста і до того ж він носить одяг. Це людина, Мервелле. Людина Бруду.
Другий піксі з’явився в дверях. Мервелл Брілл. Один з тих самих братів Брілл, які декількома роками пізніше витягнуть Опал із психлікарні. Його обличчя було сумішшю замішання і жаху. Це нікого не красить.
— Я не розумію, міс Кобой, — сказав він, покручуючи верхній ґудзик свого лабораторного халата. — Все було налаштовано на лемура. Ви особисто гіпнотизували Кронскі.
Ніздрі Опал стали роздуватися.
— Ти намагаєшся сказати, що це я якимсь чином винна в цьому? — Її шия напружилася, неначе сама ідея могла задушити її.
— Ні, ні, ні, ні, ні, — поспішно сказав Мервелл. — Це не може бути вина міс Кобой, адже міс Кобой — сама досконалість, а досконалість помилок не припускається.
Нормальна людина сприйняла б це обурливе висловлювання як раболіпні лестощі, але Опал воно здалося раціональним і точним.
— Точно. Гарно сказано, Мервелле. Шкода, що у твого брата немає і десятої частини твоєї мудрості.
Мервелл затремтів і посміхнувся. Посміхнувся на знак того, що приймає комплімент, а затремтів від згадки про свого близнюка, який зараз був замкнений у клітці з червоною річковою свинею на кару за те, що не оцінив нове взуття Опал.
У міс Кобой поганий день. Насправді два дні із семи були поганими. А коли бувало ще гірше, брати, незважаючи на високу зарплату, подумували про зміну роботи.
Мервелл вирішив відвернути боса.
— Вони там угорі всі божевільні. Палять зі зброї, влаштовують дуелі на ножах... Ці екстинкціоністи такі ненадійні.
Опал, обіпершись на Артеміса, почала обережно сопіти й викручувати пальці, щоб подивитися, чи не прокинеться людина.